На Старокиївській горі, у садибі Національного музею історії України, 11 липня 2026 року відбудеться історичний пікнік «Солодке життя Києва». Це не класична лекція в музейній залі й не екскурсія за суворим маршрутом, а зустріч у легшому, майже домашньому форматі: з розмовою просто неба, краєвидами давнього київського пагорба, власною кавою чи чаєм і темою, яка одночасно стосується історії міста, повсякденного побуту та гастрономічної пам’яті. У центрі розмови буде Київ кав’ярень, кондитерських, цукеркових майстерень і солодких місць, де містяни не лише ласували десертами, а й домовлялися, сперечалися, читали газети, обговорювали справи та формували міське середовище.
Формат історичних пікніків добре пасує саме до цієї теми. Розповідати про солодке життя Києва в закритій аудиторії можна, але справжній ефект виникає тоді, коли слухачі сидять у музейній садибі, поруч із простором, де нашаровані століття міської історії. Старокиївська гора сама по собі є місцем пам’яті: тут Київ відчувається не як абстрактна столиця, а як живий організм, у якому давнина, побут, торгівля, міські звички й культурні ритуали постійно взаємодіяли. Саме тому розмова про кав’ярні та кондитерські тут звучить не як побіжна кулінарна цікавинка, а як спосіб зрозуміти, як жили кияни.
Тема «Солодке життя Києва» відкриває місто з боку, який часто залишається поза великими історичними наративами. Ми звикли говорити про Київ через княжу добу, монастирі, війни, революції, забудову, політику й архітектуру. Але місто не менш точно можна прочитати через каву, тістечка, цукерки, вітрини, запах випічки, місця зустрічей і звичку заходити «на щось солодке». Кондитерська чи кав’ярня в історичному Києві була не лише закладом харчування. Вона могла бути простором для переговорів, світських розмов, відпочинку, новин і навіть ділових рішень.
Під час пікніка гостям розкажуть, коли в Києві з’явилися перші кав’ярні та кондитерські. Це питання важливе, бо воно веде до ширшої історії модерного міста. Поява таких закладів свідчила про зміну міського ритму: у киян з’являлися нові місця для дозвілля, спілкування і демонстрації статусу. Кава й десерти ставали частиною міської культури, а не просто продуктами. Люди приходили не лише по смак, а й по атмосферу, знайомства, інформацію, можливість побути серед інших.
Окрема частина розмови буде присвячена першим майстерням із виготовлення цукерок. Це вже історія не тільки смаку, а й підприємництва. Виробництво солодощів потребувало майстерності, сировини, технологій, упаковки, реклами, збуту й довіри покупців. Кондитерська справа в Києві поступово переходила від невеликих ремісничих практик до організованого виробництва, де важливими ставали якість, впізнаваність і конкуренція. Через історію цукерок можна побачити, як місто дорослішало економічно та культурно.
Не менш цікавою є тема кав’ярень як місць ділового життя. У програмі пікніка згадується питання, де за чашкою кави та вишуканими десертами збиралися біржові маклери, щоб обговорювати свої справи. Ця деталь показує, що солодке життя Києва було не тільки про романтику чи відпочинок. У кав’ярнях народжувалися домовленості, обговорювалися фінансові новини, поширювалися чутки, формувалася мережа знайомств. Там, де на столі стояла кава, поруч могли вирішуватися питання грошей, торгівлі й майбутніх угод.
Кондитерські фабрики Києва також мали власну драматургію. Вони конкурували між собою, боролися за покупця, розвивали рецептури, змінювали візуальну культуру солодощів і впливали на міський смак. Їхній розвиток був пов’язаний із ширшими процесами — промисловим зростанням, урбанізацією, появою нового класу споживачів, а пізніше й із кризами, що призводили до занепаду. Розмова про те, що спричинило падіння окремих виробництв, дозволяє побачити історію Києва без прикрас: за красивими вітринами завжди стояли ризики, конкуренція, зміни влади, економічні потрясіння й ламання старого укладу.
Особливість пікніка полягає ще й у тому, що він не обіцяє готового частування. Організатори прямо попереджають: каву, чай, воду та снеки потрібно взяти із собою. На перший погляд це побутова деталь, але вона добре працює на атмосферу події. Кожен учасник приносить власний маленький набір смаків, а спільною стає не їжа, а тема. У цьому є щось дуже київське: зібратися на пагорбі, розкласти свої напої й смаколики, слухати історію міста і водночас створювати власний літній спогад.
Спікеркою зустрічі буде Наталія Лихицька. Саме від оповідача в такому форматі залежить дуже багато, адже історичний пікнік тримається не на музейних вітринах, а на живій розмові. Тут важливо не просто перелічити дати, назви закладів чи факти про виробництва, а показати, як за ними стояли люди: власники кав’ярень, кондитери, майстри, продавці, відвідувачі, підприємці, маклери, родини, які купували солодощі до свята, і діти, для яких цукерка могла бути цілою подією.
Зустріч розрахована на учасників від 12 років, тож тема буде доступною не лише дорослим, а й підліткам. Це вдалий вік для знайомства з міською історією через побут і смак, бо солодощі зрозумілі кожному. Через них легше пояснити складні речі: як працювала торгівля, чому з’являлися модні місця, як формувалися звички містян, чому одні виробництва ставали успішними, а інші зникали. Така історія не віддаляє минуле, а навпаки робить його ближчим.
Кількість учасників обмежена до 20 осіб, а тривалість події становить 90 хвилин. Це камерний формат, який дозволяє не перетворювати зустріч на масовий захід. Учасники можуть ставити запитання, дискутувати, реагувати на розповідь і бути не пасивними слухачами, а співрозмовниками. Саме камерність робить такі музейні події цінними: вони створюють відчуття особистого контакту з історією, а не дистанції між експертом і публікою.
Участь у пікніку безкоштовна, але потрібна попередня реєстрація. Це важливо, бо локація й формат мають обмеження за кількістю гостей. Подія відбудеться в суботу, 11 липня, з 12:00 до 13:30 у Національному музеї історії України на вулиці Володимирській, 2. Для уточнення інформації організатори залишили телефони: (044) 278-48-64 та (093) 855-61-16, а також електронну пошту [email protected].
«Солодке життя Києва» цікаве тим, що повертає місту його смакову біографію. За фасадами старих будинків, назвами вулиць і музейними фондами ховаються історії про те, де кияни пили каву, що купували до свята, які фабрики змагалися за їхню увагу, які десерти вважалися вишуканими і як солодощі ставали частиною міської культури. Це не дрібниці, а матеріал, з якого складається пам’ять повсякденності.
Такі події допомагають інакше подивитися на музей. Він постає не лише місцем експонатів, а простором зустрічі, де історію можна слухати просто неба, обговорювати, пов’язувати з власними звичками й буквально «смакувати». Історичний пікнік на Старокиївській горі нагадує, що досліджувати Київ можна не тільки через документи, мапи й архітектуру. Іноді шлях до минулого починається з чашки кави, шматка улюбленого десерту й запитання: яким був солодкий смак міста сто років тому?