Олександр Сирота народився 11 червня 2000 року в Києві, а його футбольна біографія від самого початку виявилася пов’язаною з одним із головних спортивних символів столиці — київським «Динамо». У клубній академії він пройшов усі основні етапи підготовки: від дитячих команд до юнацького й молодіжного складів. Для центрального захисника динамівська школа означала не лише опанування техніки та тактики, а й постійну вимогу грати під тиском результату. Вихованців клубу змалку привчали контролювати м’яч, правильно розпочинати атаки й відповідати за помилки, які в центрі оборони нерідко стають вирішальними.
У чемпіонаті України U-19 Сирота дебютував 5 серпня 2017 року у виїзному поєдинку проти «Олександрії». Кияни перемогли з рахунком 4:0, а вже 4 листопада захисник забив свій перший м’яч у юнацькій першості — у ворота кам’янської «Сталі». За підсумками сезону 2017/18 він став чемпіоном України серед команд U-19, провівши 23 матчі. Наступного сезону «Динамо» повторило успіх, а Сироту почали залучати до молодіжної команди U-21, із якою він також здобув національне золото.
Юнацькі титули були важливими не лише як перші нагороди. Вони сформували звичку до конкуренції та матчів, у яких від футболіста очікують перемоги незалежно від його віку. Сирота вирізнявся фізичними даними, грою головою та здатністю діяти з м’ячем. Особливо цінною для тренерів була його ліва нога: лівоногий центральний захисник дає команді більше можливостей під час виходу з оборони й дозволяє природніше будувати атаки через лівий фланг.
До першої команди «Динамо» Сирота наблизився наприкінці 2019 року, а його офіційний дебют відбувся 4 липня 2020-го в одному з найскладніших можливих матчів — проти донецького «Шахтаря». Динамівці поступилися 2:3, проте двадцятирічний захисник провів на полі весь поєдинок і віддав результативну передачу Карлосу де Пені. Сироту не вводили до дорослого футболу поступово й обережно: він одразу опинився в українському класичному протистоянні, де кожен епізод оцінювали особливо прискіпливо.
Вже за чотири дні тренерський штаб знову довірив йому місце у стартовому складі. Цього разу «Динамо» зустрічалося з полтавською «Ворсклою» у фіналі Кубка України. Сирота відіграв усі 120 хвилин основного й додаткового часу, після яких рахунок залишався 1:1. У серії пенальті сильнішими були кияни. Так перший великий трофей у дорослій кар’єрі захисник отримав майже відразу після дебюту, пройшовши виснажливий фінал без заміни.
Сезон 2020/21 став для Сироти першим повноцінним випробуванням на рівні основної команди. Під керівництвом Мірчі Луческу «Динамо» виграло чемпіонат і Кубок України, повернувши собі лідерство у внутрішньому футболі. Молодий оборонець не завжди залишався безумовним гравцем стартового складу, але регулярно отримував досвід у матчах, де ціна помилки була особливо високою.
Одним із найпомітніших поєдинків стала зустріч із бельгійським «Брюгге» у лютому 2021 року. «Динамо» перемогло на виїзді 1:0 і за сумою двох матчів вийшло до 1/8 фіналу Ліги Європи. Сирота впевнено діяв у центрі оборони, багато працював із м’ячем і допоміг команді зберегти ворота недоторканними. За підсумками туру його включили до символічної збірної тижня Ліги Європи. Це було визнанням не яскравого атакувального епізоду, а тієї роботи, за якою оцінюють центрального захисника: вибору позиції, надійності в єдиноборствах і спокою під тиском.
Перший гол за головну команду «Динамо» Сирота забив 8 серпня 2021 року в матчі проти луганської «Зорі». Він відкрив рахунок ударом головою, а кияни перемогли 2:1. Гол підтвердив ще одну сильну рису захисника — корисність під час стандартних положень. Завдяки зросту, вибору позиції та грі у верховій боротьбі він міг не лише захищати власний штрафний майданчик, а й створювати загрозу біля чужих воріт.
Водночас його кар’єра не перетворилася на безперервний стрімкий злет. У центрі оборони «Динамо» Сирота конкурував з Іллею Забарним, Денисом Поповим, Артемом Шабановим, Максимом Дячуком та іншими футболістами. На кількість зіграних матчів впливали травми, зміни тренерів і потреба постійно доводити право на місце у складі. Після початку повномасштабного російського вторгнення змінилося й саме життя клубу: єврокубкові зустрічі доводилося проводити за кордоном, а звичний ритм тренувань і домашніх матчів був зруйнований.
Важливою частиною біографії Сироти стали виступи за збірні України. У 2017 році він потрапив до складу команди U-17 на чемпіонат Європи у Хорватії, хоча на полі під час турніру не з’явився. Згодом захисник став гравцем молодіжної збірної, у якій поступово отримував дедалі важливішу роль.
Найбільшим успіхом цього покоління став молодіжний чемпіонат Європи 2023 року. Українці достроково вийшли з групи, у чвертьфіналі сенсаційно перемогли Францію з рахунком 3:1 і дісталися півфіналу. Команда завершила турнір із бронзовим результатом та вперше в історії незалежної України виборола право виступити на Олімпійських іграх. Сирота входив до заявки поряд з Анатолієм Трубіним, Георгієм Судаковим, Михайлом Мудриком, Владиславом Ванатом і Максимом Таловєровим.
За національну збірну України Сирота дебютував 8 вересня 2021 року в товариському матчі проти Чехії. Він одразу вийшов у стартовому складі, а зустріч завершилася нічиєю 1:1. Другий поєдинок за головну команду країни захисник провів у червні 2022 року проти Ірландії в Лізі націй. Україна перемогла 1:0. Закріпитися в основному складі збірної Сироті поки не вдалося, але виходи на поле засвідчили, що тренерський штаб розглядав його серед кандидатів до центру оборони.
Улітку 2024 року футболіст уперше надовго залишив систему «Динамо». На правах річної оренди він перейшов до «Маккабі» з Хайфи, причому ізраїльський клуб отримав першочергове право на повноцінний трансфер. Сирота провів 22 матчі в чемпіонаті Ізраїлю та забив два м’ячі, а також виступав у національному кубку й кваліфікації Ліги конференцій. Після багатьох років у київській системі він опинився в новій футбольній культурі, де довелося пристосовуватися до інших тактичних вимог, партнерів і суперників.
У серпні 2025 року «Динамо» віддало Сироту в оренду турецькому «Коджаеліспору». Регулярного місця в основі новачка турецької Суперліги він не отримав, тому в січні 2026-го змінив команду й приєднався до «Амедспора», який боровся за підвищення у класі. За пів сезону захисник провів 16 офіційних матчів і віддав одну результативну передачу. Після завершення оренди 30 червня він мав повернутися до київського клубу, якому належали права на футболіста.
Шлях Сироти не вкладається у просту історію миттєвого успіху. Він рано дебютував у «Динамо», майже одразу виграв Кубок України, виходив у єврокубках і отримав виклик до національної збірної, але згодом був змушений заново виборювати стабільну ігрову практику. Оренди в Ізраїлі й Туреччині стали не лише віддаленням від Києва, а й способом накопичити досвід, якого неможливо отримати всередині однієї футбольної системи.
Київ залишається головною точкою відліку його біографії. Тут Сирота народився, пройшов академію, став професійним футболістом і здобув перші трофеї. Подальша кар’єра залежатиме від конкуренції, фізичної форми й рішень клубу, однак уже пройдений шлях показує його здатність повертатися до боротьби після складних періодів. Для центрального захисника, чия професія вимагає терпіння, концентрації та готовності виправляти помилки, така витримка може виявитися не менш важливою, ніж ранні перемоги.