У Скарбниці Національного музею історії України відкрилася виставка «Quran-i Kerim. Священний Коран», присвячена духовній спадщині кримськотатарського народу та родинним реліквіям, які пережили депортацію, десятиліття вигнання і складний шлях повернення до Криму. Проєкт розповідає про одну з найтрагічніших сторінок історії ХХ століття не через узагальнені цифри чи офіційні документи, а через особисті речі, що залишалися поруч із людьми в найважчі моменти. Центральними експонатами стали дванадцять Коранiв і рукописних молитовних зошитів, пов’язаних із дванадцятьма задокументованими родинними історіями.
18 травня 1944 року радянська влада розпочала насильницьке виселення кримських татар з історичної батьківщини. Людям давали лічені хвилини на збори, після чого цілими родинами вантажили до товарних вагонів і відправляли за тисячі кілометрів від Криму. За таких обставин неможливо було забрати все, що накопичувалося поколіннями. У домівках залишалися фотографії, листи, документи, предмети побуту, родинні архіви та пам’ятні речі. Разом із майном люди втрачали матеріальні докази власного минулого, а отже — важливу частину зв’язку між поколіннями.
Серед небагатьох речей, які кримськотатарські родини встигли взяти із собою, часто були Корани. Вони мали не лише релігійне значення. Книга могла переходити від батьків до дітей, містити написи, позначки, дати або імена власників, нагадувати про дім і про тих, хто залишився в Криму чи загинув у дорозі. У засланні Коран ставав духовною опорою, частиною родинного архіву й символом належності до народу, якого намагалися позбавити історичної пам’яті та права на власну батьківщину.
Експозиція представляє Корани XIX — початку XX століття. Кожен із них має власну історію збереження, пов’язану з конкретною сім’єю. Одні книги перевозили під час депортації, інші берегли в умовах постійного нагляду й обмежень, передавали дітям і онукам, а потім повертали до Криму. Їхні потерті обкладинки, пошкоджені сторінки та сліди тривалого користування свідчать про значно більше, ніж вік предмета. Це матеріальні відбитки людських доль, вимушених переїздів, страху, втрат і водночас наполегливого прагнення зберегти віру та власне походження.
Поруч із друкованими книгами показано рукописні зошити — дефтери, до яких у депортації записували молитви. В умовах, коли релігійне життя контролювала радянська держава, а доступ до духовної літератури був обмежений, такі записи допомагали передавати знання всередині сімей. Дефтер міг бути водночас молитовником, навчальним посібником і домашнім архівом. Його створення вимагало пам’яті, довіри та усвідомлення того, що записане має дійти до наступного покоління.
Саме тому виставка сприймається як розповідь не лише про релігію, а й про механізми культурного виживання. Кримські татари зберігали свою ідентичність у середовищі, де їхні традиції, мова та історія були витіснені з публічного простору. Родинна пам’ять ставала тією територією, яку неможливо було повністю відібрати. Вона жила в молитвах, переказах, іменах предків, рецептах, піснях, звичаях і предметах, привезених із Криму. Коран у цьому контексті постає одночасно святинею, документом та символом повернення.
Особлива сила проєкту полягає у персональному вимірі. Дванадцять реліквій не утворюють безіменної колекції: за кожною стоїть родина, її шлях і досвід. Такий підхід дозволяє відвідувачеві побачити депортацію не як віддалену історичну подію, а як сукупність особистих рішень і втрат. Хтось обирав, яку книгу покласти до вузла за кілька хвилин до виселення. Хтось роками ховав її від сторонніх. Хтось пояснював дітям, чому цю річ не можна загубити, навіть якщо довкола доводиться починати життя з нуля.
Збережені Корани також нагадують про тяглість кримськотатарської мусульманської традиції. Радянська політика намагалася перервати релігійну освіту, знищити інституції та витіснити духовну практику в приватний простір. Однак саме сім’я стала місцем, де знання продовжувало існувати. Старші передавали молодшим не лише тексти молитов, а й розуміння того, чому ці слова важливі, звідки походить родина і чому Крим залишається її домом, навіть якщо кілька поколінь народилися далеко від півострова.
Назва «Quran-i Kerim» відсилає до кримськотатарського найменування Священного Корану й підкреслює, що експозиція говорить голосом самої спільноти. Тут реліквії не відокремлені від людей, які їх зберегли. Вони представлені як частина живої спадщини, а не як застиглі предмети минулого. Саме цей принцип поєднує проєкт із виставкою «Miras. Спадщина», простір якої він доповнює. Обидві експозиції розповідають про культуру кримських татар як про явище, що пережило репресії та продовжує розвиватися сьогодні.
Після російської окупації Криму у 2014 році тема депортації отримала нове, болісне звучання. Багато кримських татар знову були змушені залишити півострів через переслідування, арешти та тиск. Історія вигнання перестала бути лише пам’яттю про 1944 рік. Вона стала частиною сучасного досвіду народу, який знову бореться за право жити на своїй землі, зберігати мову, віру та культурну самобутність. На цьому тлі старі Корани сприймаються як свідки не завершеної трагедії, а тривалого спротиву імперській політиці.
Родинні реліквії важливі ще й тому, що радянська депортація була спрямована не лише на фізичне переміщення населення. Вона мала позбавити кримських татар зв’язку з територією, історією та культурними інституціями. Після виселення змінювалися назви населених пунктів, знищувалися кладовища, мечеті та пам’ятки, а згадки про корінний народ Криму витіснялися з офіційного простору. За таких умов навіть невелика книга, врятована однією сім’єю, ставала доказом історичної присутності народу на півострові.
Коран у цій експозиції не можна сприймати лише як музейний предмет, відокремлений від власників склом вітрини. У ньому закодовано пам’ять про покоління, які читали його сторінки, торкалися обкладинки, брали книгу із собою під час переїздів і довіряли її дітям. Такі речі зберігають не тільки текст, а й людську присутність. Саме тому виставка потребує повільного й уважного огляду: подробиці окремої історії нерідко розкривають масштаб трагедії переконливіше, ніж великі статистичні дані.
Проєкт реалізували Національний музей історії України, Духовне управління мусульман України «Умма» та кримськотатарська громадська організація «АЛЄМ» за підтримки Швейцарії та посольства Королівства Нідерландів в Україні. Таке партнерство поєднало музейну роботу, релігійну експертизу та безпосередній досвід кримськотатарської громади. Завдяки цьому предмети отримали не лише науковий опис, а й живий контекст, без якого їхнє значення було б неповним.
Виставка працює у Скарбниці Національного музею історії України на території Києво-Печерської лаври. Відвідати її можна до 23 травня 2027 року. Вхід передбачено за загальним квитком до музею: 200 гривень для дорослих і 100 гривень для школярів, студентів та пенсіонерів. Експозиція розташована в корпусі 12, вхід на територію — через головну браму Лаври.
«Quran-i Kerim. Священний Коран» пропонує уважно подивитися на предмети, які в іншому контексті могли б здатися лише старовинними книгами. Тут вони стають голосами родин, що пережили насильницьке виселення, зберегли віру й передали пам’ять далі. Виставка нагадує, що спадщина існує доти, доки її не тільки охороняють у музейних фондах, а й розповідають через конкретні людські історії. Дванадцять Коранiв і дефтерів повертають імена, почуття та гідність тим, кого радянська система намагалася перетворити на безмовну статистику.