21 липня у київському просторі KOOPERATIV відбудеться лекція Олександра Хоменка «Українська культура проти Чарльза Дарвіна» — розмова про те, чому історію України неможливо пояснити лише логікою пристосування до сильнішого середовища. У центрі зустрічі — парадокс культури, яка впродовж століття переживає послідовні спроби знищення, але щоразу повертається, відновлює зв’язки між поколіннями й продовжує говорити власним голосом. Назва лекції навмисно провокативна: вона не заперечує наукову теорію еволюції, а пропонує подивитися на український досвід як на історію виживання не завдяки покорі, а через опір.
Звична формула про те, що виживає найкраще пристосований, у випадку культури виявляється неповною. Для поневолених народів пристосування часто означає прийняття мови імперії, відмову від власної пам’яті та поступове зникнення окремої традиції. Українська історія демонструє іншу модель. Навіть у періоди, коли державні інституції, освіта, видавнича справа й публічний простір працювали проти української ідентичності, вона не розчинилася. Її зберігали в родинній пам’яті, літературі, театрі, музиці, наукових працях, підпільних виданнях і щоденному виборі людей не відмовлятися від себе.
Лекція охоплює період від 1920-х до 2020-х років — століття, позначене культурними проривами, репресіями, замовчуванням і відновленням. У 1920-х українські міста стали середовищем стрімкого мистецького розвитку. Виникали літературні об’єднання, театральні лабораторії, художні школи, наукові установи та видавничі проєкти. Українська культура намагалася осмислити модерність власною мовою і бути повноправною учасницею європейських процесів. Однак цей рух був жорстоко перерваний. Значну частину інтелектуальної еліти заарештували, розстріляли, відправили до таборів або змусили мовчати. Разом із людьми знищували інституції, рукописи, вистави, книжки й саму можливість вільного розвитку.
Трагедія Розстріляного відродження стала не лише фізичним винищенням митців, а й спробою розірвати історичну тяглість. Наступні покоління мали вирости без знання про тих, хто до них уже створював модерну українську літературу, театр і мистецтво. Імена зникали з підручників, твори вилучали з бібліотек, архіви закривали, а культурну пам’ять підмінювали контрольованою версією минулого. До цього додалися Голодомор, масовий терор, війна, депортації та системне витіснення української мови зі сфер, де формуються суспільний престиж і політичний вплив.
Проте навіть після масштабних руйнувань культура не починалася з нуля. Заборонені тексти поверталися з приватних збірок, еміграційних видань і родинних архівів. Замовчувані імена знову входили до суспільного обігу. Те, що імперська система намагалася представити як периферійне або незначне, виявлялося частиною великої та безперервної традиції. Саме цей механізм відновлення є однією з головних тем лекції: як пам’ять переживає цензуру, як культура зберігає приховані зв’язки та чому спроби остаточно стерти український досвід щоразу завершуються провалом.
Олександр Хоменко розглядатиме ці процеси через конкретні постаті та переломні моменти. За великими історичними формулами постають особисті рішення людей, які творили, перекладали, навчали, писали музику, ставили вистави й зберігали документи в умовах, коли це могло коштувати свободи або життя. Культурний спротив у цій оптиці — не абстрактне гасло, а сукупність щоденних дій: писати українською, повертати забуті сюжети, називати злочини своїми іменами й передавати наступним поколінням те, що мало зникнути.
Окрему увагу буде приділено парадоксам «українського питання». Імперські центри доводили, що українська культура є штучною або нездатною до самостійного розвитку, але масштаб заборон свідчив про протилежне. Мову обмежували, інтелігенцію переслідували, освіту контролювали, а історію переписували саме тому, що українська ідентичність залишалася живою і загрожувала імперському уявленню про однорідний простір.
Сучасна російсько-українська війна зробила цю тему особливо гострою. Разом із фізичним знищенням міст, музеїв, бібліотек, театрів та освітніх закладів Росія продовжує атаку на історичну пам’ять. Викрадення музейних колекцій, руйнування пам’яток, привласнення українських митців і заперечення окремішності української культури є частинами тієї самої політики. Водночас суспільство повертає забуті імена, читає українську класику, переосмислює радянську спадщину, створює нову музику, літературу, кіно й театральні твори. Творчість стає способом зафіксувати досвід, зберегти людяність і протистояти нав’язаному мовчанню.
Лекцію створено спеціально для міжнародного освітнього туру. Вона звучатиме англійською мовою та буде адресована іноземній аудиторії й українцям за кордоном. Для міжнародних слухачів це можливість побачити Україну не лише крізь призму воєнних новин, а як самобутню культуру з власною модерною традицією, складною історією та здатністю до відновлення. Для українців лекція може стати способом точніше пояснювати, чому питання мови, пам’яті, спадщини й деколонізації не є другорядними.
Олександр Хоменко відомий як співзасновник і фронтмен творчого об’єднання «МУР», яке поєднує музику, театр, літературу та популярну історичну освіту. Він є автором сценаріїв і режисером історичних мюзиклів «Ти [Романтика]» та «Ребелія [1991]», а також співавтором альбомів «Vol. 1», «Захалявна книжечка» і «Pax Romana». У цих проєктах історія постає не застиглим набором дат, а драматичним простором, де голоси минулого вступають у діалог із сучасністю. Освітні відео, публічні лекції та сценічні роботи «МУРу» допомагають говорити про складні теми мовою, зрозумілою широкій аудиторії.
Після основної частини зустрічі відбудеться Q&A-сесія, під час якої слухачі зможуть поставити запитання про українську культурну тяглість, механізми імперського стирання, роль мистецтва під час війни та представлення України у світі. Лекція пройде у вівторок, 21 липня, з 19:00 до 21:00 у просторі KOOPERATIV за адресою: вулиця Січових Стрільців, 23А. Вартість квитків починається від 510 гривень.