Музей історії міста Києва проводить цикл просвітницьких лекцій, присвячених різним епохам і маловідомим сюжетам із минулого столиці. Наукові співробітники музею розповідатимуть про давніх мисливців на мамонтів, символіку київських будинків, адреси відомих родин та становлення української мультиплікації. Програма об’єднала теми, які на перший погляд майже не пов’язані між собою, але разом створюють багатошаровий портрет Києва — міста, історія якого почалася задовго до появи перших літописних згадок і продовжує формуватися у культурі сучасності.
Особливість циклу полягає в тому, що лекції проводять музейні дослідники, які безпосередньо працюють із колекціями, архівними джерелами, старими планами, фотографіями та предметами міської історії. Тому відвідувачам пропонують не загальний переказ відомих подій, а можливість побачити Київ через конкретні знахідки, будинки, імена й візуальні деталі. Такий формат допомагає зрозуміти, що історія міста існує не лише у великих політичних рішеннях, а й у декоративному гербі на фасаді, родинній адресі, археологічній знахідці або кадрі старого мультфільму.
Цикл розпочався 25 липня лекцією «Герби і символи на будинках кінця ХІХ — початку ХХ століття на Липках». Її провела Ольга Друг, завідувачка відділу історії Києва кінця XVII — початку ХХ століття. Липки відомі як один із найбільш репрезентативних районів столиці, де збереглося чимало особняків, прибуткових будинків та адміністративних споруд. Проте їхні фасади варто розглядати не лише як зразки певного архітектурного стилю. Герби, монограми, рослинні мотиви, маскарони, міфологічні істоти та інші декоративні елементи нерідко містили інформацію про власника будинку, його походження, професію, амбіції або родинну історію.
Символи на київських фасадах були своєрідною мовою, зрозумілою сучасникам. Замовник міг підкреслити соціальний статус, продемонструвати освіченість або залишити на будинку зашифроване послання. Частина цих знаків сьогодні сприймається лише як декоративне оздоблення, адже контекст їхньої появи втрачено. Дослідження таких деталей дає можливість відновити зв’язок між архітектурою та людьми, які створювали міське середовище понад сто років тому.
Наступна лекція відбудеться 1 серпня і буде присвячена найдавнішому періоду історії території сучасного Києва. Старший науковий співробітник відділу «Київ давній і середньовічний» Андрій Лопушинський виступить із темою «Як у Києві на мамонтів полювали». Йтиметься про часи, коли на місці майбутньої столиці не було вулиць, укріплень і поселень у звичному розумінні, а долиною Дніпра пересувалися великі тварини льодовикової доби.
Археологічні знахідки свідчать, що люди жили на території Києва десятки тисяч років тому. Найвідомішим підтвердженням цього є Кирилівська стоянка, відкрита наприкінці ХІХ століття поблизу Кирилівської вулиці. Там археологи виявили кістки мамонтів, кам’яні знаряддя та сліди діяльності давніх мешканців. Ці матеріали дозволяють говорити про Київ не лише як про середньовічне місто з князівською історією, а як про місцевість, що приваблювала людей ще у доісторичні часи.
Лекція має допомогти слухачам уявити природне середовище того періоду, способи полювання та повсякденне життя первісних спільнот. Полювання на велику тварину вимагало колективних дій, знання місцевості та складної організації. Мамонт був не тільки джерелом їжі: його кістки, шкіру та інші частини використовували для облаштування житла, виготовлення знарядь і побутових предметів. Через цю тему музей пропонує поглянути на знайомі київські пагорби як на простір, де розгорталася історія задовго до появи міської цивілізації.
5 серпня відбудеться лекція «Історія київської мультиплікації», яку прочитає Олена Рябінська, старша наукова співробітниця відділу новітньої історії. Ця зустріч перенесе відвідувачів уже у ХХ століття — до часу розвитку анімаційних студій, творчих експериментів і появи персонажів, на яких виросло не одне покоління глядачів.
Київ посідав важливе місце в історії української анімації. Тут працювали художники, режисери, сценаристи, композитори та актори, які створювали мальовані й лялькові фільми. Українська мультиплікація вирізнялася гумором, пластикою образів, зверненням до фольклору та прагненням сформувати власну візуальну мову. Навіть працюючи в умовах цензури та централізованої радянської кіносистеми, київські автори знаходили можливість для художньої самобутності.
Історія мультиплікації — це також історія складної ручної праці. За кількома хвилинами екранного часу стояли сотні ескізів, промальованих фаз руху, декорацій і технічних рішень. Лекція дозволить побачити знайомі мультфільми не лише як дитячі розваги, а як важливу частину українського образотворчого та кінематографічного мистецтва.
Завершальна заявлена зустріч циклу відбудеться 8 серпня і буде приурочена до 130-річчя від дня народження Андрія Грабара — видатного історика середньовічного та візантійського мистецтва. Лекцію «Київські адреси родини Грабарів» проведе Ольга Друг. Через історію однієї родини слухачам покажуть Київ як місто інтелектуальних зв’язків, культурних середовищ і особистих маршрутів.
Андрій Грабар народився 1896 року і став одним із авторитетних дослідників візантійського мистецтва у світі. Його наукова діяльність була пов’язана з різними країнами та університетами, однак київський період залишив важливий слід у його біографії. Розповідь про адреси родини дає можливість поєднати життєпис ученого з конкретними місцями столиці, відновити середовище, у якому формувалися його інтереси, та показати, як приватна історія вплітається у ширший культурний контекст.
Київські адреси відомих людей часто залишаються непомітними для перехожих. Будинок може змінити функцію, втратити первісний вигляд або опинитися серед нової забудови, проте пов’язані з ним біографії продовжують існувати в архівах і музейних дослідженнях. Саме завдяки таким лекціям місто постає не як набір нерухомих пам’яток, а як мережа людських історій, зустрічей і творчих пошуків.
Просвітницький цикл у Музеї історії Києва охоплює величезний часовий проміжок — від льодовикової доби до розвитку кіномистецтва у ХХ столітті. У цьому полягає його головна цінність. Відвідувачі можуть побачити, наскільки різними бувають джерела знань про столицю: кістки мамонта, кам’яне знаряддя, архітектурний символ, стара адресна книга, родинний документ або анімаційний ескіз.
Такі зустрічі допомагають сприймати музей не лише як простір із вітринами, а як дослідницький центр, де історія постійно уточнюється та отримує нові інтерпретації. Лекції дають змогу поставити запитання фахівцям, краще зрозуміти музейні експонати й після відвідин по-іншому подивитися на знайомі райони Києва. Фасади Липок, схили Кирилівської місцевості, адреси старих будинків та улюблені мультфільми стають частинами однієї великої розповіді про місто.