Сергій Лавренюк належить до покоління українських продюсерів, які починали працювати в період майже повної перебудови культурного ринку, а згодом долучилися до формування сучасної кіноіндустрії. У його професійній біографії поєдналися дистрибуційний бізнес, телебачення, театральні проєкти, комерційні кінокомедії та міжнародні копродукції, представлені на провідних європейських фестивалях. Значна частина цієї діяльності пов’язана з Києвом — головним центром українського кіновиробництва, театрального життя та професійних інституцій галузі.
Сергій Віталійович Лавренюк народився 8 березня 1971 року у Львові. Там минули його дитинство та юність, там же він здобував освіту. Другою спеціальністю Лавренюка стали менеджмент і економіка у Львівському державному політехнічному університеті. Після завершення навчання він протягом двох років займався викладацькою діяльністю. Цей досвід дав йому системне розуміння економічних процесів, організації роботи й відповідальності за результат — навички, без яких практично неможлива професія продюсера.
У 1994 році Лавренюк розпочав роботу в дистрибуційному бізнесі. Це був складний період для українського медіаринку. Радянська система кінопрокату руйнувалася, нова інфраструктура лише виникала, а українські фільми майже не мали стабільного доступу до широкої аудиторії. Дистрибуція вимагала не тільки підприємницького чуття, а й розуміння того, як культурний продукт знаходить свого глядача. Згодом цей досвід став важливою основою для роботи Лавренюка у кіно.
У 2012 році він став засновником і співвласником телеканалу «Сонце» та компанії Solar Media Entertainment. Створення власної медійної та продюсерської платформи дозволило перейти від поширення контенту до його безпосереднього виробництва. Для Лавренюка це означало можливість працювати з різними форматами, підтримувати нові проєкти й вибудовувати повний шлях твору — від ідеї та фінансування до прокату і зустрічі з аудиторією.
Як кінопродюсер Сергій Лавренюк дебютував у 2016 році з молодіжною комедією Любомира Левицького «#Selfieparty». Стрічка посіла третє місце за зборами першого прокатного вікенду, протрималася у кінотеатрах сім тижнів і ввійшла до числа найуспішніших українських релізів перших 25 років сучасного вітчизняного прокату. Для українського кіно, яке тоді лише починало повертати масового глядача до залів, цей результат мав особливе значення. Він демонстрував, що локальна історія з упізнаваними героями та сучасною мовою може конкурувати за увагу публіки.
Того ж року Лавренюк виступив продюсером театральної антрепризи «Ідеальна сімейка» режисера Дмитра Богомазова. Прем’єра відбулася на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка у Києві. Цей проєкт розширив сферу його діяльності й показав інтерес не лише до екранного мистецтва, а й до живої сцени. Для продюсера театр означає інший тип взаємодії з аудиторією: тут немає монтажу чи повторного дубля, а успіх залежить від акторського ансамблю, режисури та безпосередньої реакції залу.
Важливим етапом стало залучення Solar Media Entertainment до створення міжнародної копродукції «Лагідна» режисера Сергія Лозниці. У 2017 році фільм увійшов до основної конкурсної програми ювілейного 70-го Каннського кінофестивалю. Стрічку створювали за участю Франції, Німеччини, Нідерландів, Литви та України, а Лавренюк працював як український співпродюсер. Участь у такому проєкті вимагала координації партнерів із різних країн, дотримання міжнародних виробничих стандартів і розуміння фестивальної стратегії.
Наступного року міжнародний напрям продовжився фільмом «Гірська жінка: на війні» ісландського режисера Бенедикта Ерлінґссона. Україна долучилася до виробництва разом із Францією та Ісландією, а Сергій Лавренюк став співпродюсером з українського боку. Картину представили у програмі Міжнародного тижня критики 71-го Каннського кінофестивалю. Згодом вона побувала на багатьох інших фестивалях і здобула низку професійних нагород. Ця робота засвідчила, що українська кіногалузь може бути не лише місцем зйомок, а повноцінним партнером у складних європейських проєктах.
У фільмографії Лавренюка міжнародне авторське кіно сусідить із картинами, орієнтованими на широку аудиторію. Одним із найпомітніших комерційних успіхів стала комедія «DZIDZIO Контрабас», генеральним продюсером якої він виступив разом із Михайлом Хомою. Фільм режисера Олега Борщевського за перший вікенд зібрав 7,7 мільйона гривень, а протягом перших двох тижнів його переглянули понад 200 тисяч глядачів. Загалом за тринадцять тижнів українського прокату збори перевищили 22 мільйони гривень.
Успіх «DZIDZIO Контрабас» мав значення не лише як окремий касовий результат. Він підтвердив існування великої аудиторії, готової купувати квитки на українські комедії, упізнавати на екрані власну мову й культурне середовище. Для індустрії такі фільми створюють фінансову основу, розвивають прокатну мережу та привчають глядача стежити за вітчизняними прем’єрами. Лавренюк показав, що продюсер може одночасно працювати з фестивальним авторським кіно і популярними жанрами, не протиставляючи їх одне одному.
У 2018 році за його участі вийшла стрічка «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк — копродукція України, Польщі та Північної Македонії. Фільм вирізнявся яскравою візуальною мовою, емоційною напругою та увагою до життя української провінції. У 2019 році Лавренюк продюсував сімейну пригодницьку комедію «11 дітей з Моршина» Аркадія Непиталюка. Згодом його фільмографію поповнив містичний трилер «Егрегор» режисера Станіслава Капралова, створений за участю України, Ізраїлю та Великої Британії.
Різноманітність цих робіт демонструє продюсерський підхід Лавренюка. Він не обмежується одним жанром або моделлю виробництва. У його доробку є молодіжні й сімейні комедії, психологічне авторське кіно, міжнародні фестивальні проєкти та містичний трилер. Кожен із них потребує окремої стратегії фінансування, формування творчої команди, просування та пошуку аудиторії.
Професійна діяльність Лавренюка пов’язана і з розвитком інституцій українського кіно. У 2017 році він увійшов до правління Української кіноакадемії, а у 2018-му став членом Європейської кіноакадемії. Також він є членом Асоціації кіноіндустрії України. Участь у таких організаціях означає залучення до ширшого обговорення правил, перспектив і проблем галузі — від міжнародної співпраці та професійних стандартів до підтримки виробництва й представлення українських фільмів за кордоном.
Київ у біографії Сергія Лавренюка став простором, де перетнулися його основні професійні напрями. Тут відбуваються театральні прем’єри, працюють продюсерські команди, телеканали, кіноакадемія та більшість центральних інституцій українського кінематографа. Через створені ним фільми столиця долучалася і до міжнародного культурного діалогу, і до відродження масового національного прокату.
За межами професійного життя Лавренюк перебуває у шлюбі з акторкою Оленою Лавренюк. Подружжя виховує двох доньок — Поліну та Зою. Їхня родина також пов’язана з українським культурним середовищем, у якому кіно є не лише роботою, а частиною щоденного життя.
Історія Сергія Лавренюка — це приклад переходу від підприємництва й дистрибуції до складної професії кінопродюсера. Він працював у час, коли українська індустрія лише вибудовувала власну інфраструктуру, і долучився до проєктів, що показали різні можливості національного кіно. Одні збирали широкі зали в Україні, інші представляли країну в Каннах, але разом вони допомагали повертати українській кінематографії видимість, професійну впевненість і місце у європейському культурному просторі.