У Національному музеї історії України відкрили масштабний виставковий проєкт «ШЛЯХ ГЕРОЇВ. Пам’яті Симона Петлюри», присвячений одному з ключових діячів українського державотворення ХХ століття. Експозицію приурочили до 100-х роковин загибелі Симона Петлюри — голови Директорії Української Народної Республіки, Головного Отамана Армії УНР, політика й військового діяча, ім’я якого десятиліттями намагалася спотворити радянська пропаганда. Виставка відкрилася 26 травня 2026 року і стала не лише розповіддю про одну історичну постать, а й широким дослідженням визвольної боротьби українців у 1917–1921 роках.
Основу проєкту становлять понад 200 предметів із колекції Військово-історичного музею та архіву Української вільної академії наук у Канаді. Після поразки Української революції тисячі військових, політиків, науковців і діячів культури опинилися в еміграції. Вони втратили можливість жити у власній державі, але зберігали документи, прапори, відзнаки, особисті речі та мистецькі роботи як матеріальні свідчення існування УНР. Для них ці предмети були доказом того, що українська державність мала власні інституції, армію, символіку й політичну традицію.
Українська еміграція десятиліттями берегла цю спадщину з наміром передати її Україні після відновлення незалежності. Відповідно до заповіту засновників Військового музею колекція зрештою надійшла до Національного музею історії України. Разом із речами до Києва повернулися фрагменти історичної пам’яті, розпорошені війнами, окупаціями та вимушеною еміграцією. Предмети, що довго зберігалися за океаном, тепер перебувають у столиці держави, за яку боролися їхні власники.
Одним із центральних експонатів стала друкарська машинка «Корона», що належала Симону Петлюрі. На перший погляд це звичайний робочий інструмент, однак він наближає історичну постать до відвідувача значно сильніше, ніж офіційні портрети. Петлюра постає не лише як символ доби, а як людина, яка щодня працювала з документами, листами, наказами та політичними текстами. Через особисту річ музей показує практичний бік державотворення — виснажливу роботу в умовах війни, дипломатичної ізоляції та нестачі ресурсів.
Поруч представлено старшинський багнет генерал-хорунжого Армії УНР Володимира Сальського, деталі одностроїв Євгена Коновальця й Андрія Мельника, військові нагороди, стрілецькі поштівки, фотографії та інші предмети, пов’язані з українським військом. Вони дозволяють побачити Армію УНР не як абстрактне формування з підручника, а як організовану силу зі своєю структурою, символами, званнями та культурою. Кожна відзнака, частина форми або світлина розповідає про людей, які намагалися захистити державу в боротьбі одразу з кількома противниками.
Особливе місце займають бойові знамена. Серед них — прапор-штандарт 2-го Уманського полку Кінних Запорожців із написом «На смерть за Україну». Подібні реліквії супроводжували військові частини під час походів і боїв, були знаком приналежності та відповідальності перед побратимами. Знамена уособлювали не лише конкретний підрозділ, а й саму ідею українського війська. Їхнє збереження в еміграції стало способом продовжити традицію армії, яку окупаційна влада намагалася викреслити з історії.
Важливий розділ виставки присвячено Миколі Битинському — геральдисту, графіку, художнику, поету та досліднику визвольних змагань. В експозиції представлено велику збірку його робіт із геральдики, проєктування військових нагород, одностроїв, печаток і друкованих видань. Через творчість Битинського можна простежити, як формувалася візуальна мова української державності. Герби, знаки, кольори та шрифти були не декоративними деталями, а інструментами утвердження політичної окремішності України.
Виставка показує, що Українська Народна Республіка створювала не лише державні органи та військові частини, а й власний символічний простір. У час, коли саме право України на незалежність заперечували сусідні імперії, форма, печатка, прапор або нагорода ставали способом заявити про існування окремої нації. Разом музейні предмети складаються в картину держави, яка боролася за міжнародне визнання та фізичне виживання.
Більшість експонатів уперше демонструють у незалежній Україні. Відвідувачі отримують можливість побачити речі, які донедавна були відомі переважно фахівцям або зберігалися поза межами країни. Виставка також відкриває простір для нового осмислення постаті Петлюри — без радянських штампів, спрощень і пропагандистських міфів. Його біографія постає в контексті складної боротьби за державність, де рішення ухвалювалися під тиском війни, революції та міжнародної політики.
Назва «Шлях героїв» підкреслює, що йдеться не лише про одного керівника. Поруч із Петлюрою в експозиції присутні військові командири, політики, митці, автори символіки й тисячі неназваних вояків, чиї долі відображені у фотографіях, відзнаках і документах. Вони належали до різних середовищ, але були об’єднані прагненням створити незалежну Україну. Проєкт повертає цим людям місце у суспільній пам’яті та показує визвольні змагання як спільну справу великої кількості учасників.
Сучасне звучання виставки особливо виразне. Через сто років Україна знову захищає незалежність у війні проти Росії. Змінилися зброя, міжнародна система й масштаб держави, але незмінним залишилося прагнення ворога позбавити українців політичної суб’єктності. Тому предмети Армії УНР сприймаються не як далека історія, а як частина незавершеної боротьби. Вони нагадують, що сучасні військові продовжують справу поколінь, які відстоювали право України існувати.
Для реалізації проєкту за підтримки Фундації Пилипа Орлика оновили й обладнали виставковий простір на другому поверсі музею. Експозицію створили як довготривалу, а в музейному розкладі її заявлено до 26 травня 2028 року. Куратором став заступник генерального директора Національного музею історії України Богдан Патриляк.
Побачити виставку можна щодня з 10:00 до 18:00, каса працює до 17:00. Вона розташована в Національному музеї історії України за адресою: вулиця Володимирська, 2. Вхід доступний за загальним музейним квитком: 200 гривень для дорослих і 100 гривень для школярів, студентів та пенсіонерів. «Шлях героїв» пропонує не просто оглянути рідкісні речі, а пройти крізь досвід покоління, яке втратило державу, але зберегло її пам’ять для майбутньої незалежної України.