Єгор Анчишкін належить до першого покоління українських технологічних підприємців, які починали ще до появи розвиненої стартап-екосистеми, численних венчурних фондів і звичної сьогодні культури швидкого масштабування. Його професійний шлях сформувався у Києві — у середовищі сильної математичної освіти, інженерного мислення та пошуку практичного застосування знань. Від розпізнавання облич до онлайн-доставки продуктів і роботизованих складів Анчишкін послідовно обирав галузі, де недостатньо лише вдалої ідеї. Потрібні глибока технологія, сильна команда, розуміння реальних процесів і готовність роками створювати продукт.
Майбутній підприємець навчався у Києво-Печерському ліцеї №171 «Лідер» із поглибленим вивченням математики та фізики. Саме такі школи у 1990-х роках давали здібним підліткам можливість увійти у світ точних наук і програмування. Згодом Анчишкін вступив до Фізико-технічного інституту Київського політехнічного інституту. У 1997–2003 роках він вивчав прикладну математику та здобув ступінь магістра.
Освіта дала йому не лише набір формальних знань. Прикладна математика вчить бачити за побутовою або виробничою проблемою модель, яку можна описати, розкласти на складники й оптимізувати. Цей підхід став наскрізним для всіх його майбутніх компаній. Анчишкін не просто створював програми, а шукав точки, у яких алгоритм здатний змінити цілу галузь: навчити комп’ютер розпізнавати людину на зображенні, перебудувати взаємодію покупця із супермаркетом або зробити склад гнучкою системою, якою керують роботи.
Першим великим успіхом Анчишкіна стала компанія Viewdle, заснована у середині 2000-х років. Стартап спеціалізувався на комп’ютерному баченні та розпізнаванні облич. На той час подібні рішення ще не були звичайною функцією смартфонів, фотосервісів і соціальних мереж. Розробникам доводилося працювати з обмеженими обчислювальними ресурсами, великими масивами зображень і високими вимогами до точності.
Viewdle створював алгоритми, здатні знаходити та ідентифікувати обличчя у фотографіях і відео. Компанія працювала у напрямі, який згодом став одним із ключових для глобальної технологічної індустрії. Стартапу вдалося залучити близько 12,5 мільйона доларів венчурних інвестицій, що для української компанії того часу було надзвичайно вагомим результатом.
У 2012 році Viewdle придбала Google. Точну вартість угоди сторони не розкривали, однак у технологічній пресі її оцінювали приблизно у 30–45 мільйонів доларів. Для українського ІТ-середовища це стало знаковою подією. Угода довела, що команда, сформована в Україні, може створити інтелектуальний продукт, потрібний одній із найбільших технологічних корпорацій світу.
Водночас історія Viewdle показала суперечливість стартап-екзитів. Продаж великій компанії не завжди означає довге життя самого бренду. Згодом Google інтегрувала частину технологій і фахівців у власні структури, а Viewdle як самостійний проєкт припинив існування. Для Анчишкіна це, однак, не стало завершенням підприємницької кар’єри. Він уже довів, що здатний пройти повний шлях від технологічної ідеї та залучення інвестицій до міжнародної угоди.
Ще до продажу Viewdle, у 2010 році, Анчишкін започаткував сервіс Zakaz.ua. Його ідея полягала у тому, щоб перенести звичний похід до супермаркету в онлайн. Покупець отримував можливість обирати продукти та інші товари на сайті, після чого замовлення збирали у магазині й доставляли додому або в офіс.
Сьогодні така модель здається очевидною, але на початку 2010-х український ринок електронної торгівлі продуктами тільки зароджувався. Потрібно було створити не просто сайт із каталогом. Сервіс мав синхронізувати ціни й асортимент супермаркетів, контролювати наявність товарів, організувати роботу збирачів, оплату, логістику та спілкування з клієнтами.
Zakaz.ua став складним операційно-технологічним бізнесом. Його цінність полягала не лише у фізичній доставці, а й у програмному забезпеченні, яке поєднувало покупця, магазин, працівника, що комплектує замовлення, та кур’єрську службу. У 2013 році компанія отримала інвестиції від Best Business Group, а наступного року до проєкту приєднався Chernovetskyi Investment Group.
Анчишкін прагнув перетворити український сервіс на міжнародну платформу. У 2015 році модель почали розвивати у США під брендом CartFresh. Проте з часом між засновником і найбільшим інвестором виникли різні погляди на подальшу експансію. Інвестор робив ставку на пострадянські ринки, тоді як Анчишкін бачив головну перспективу у Сполучених Штатах.
У 2017 році він залишив українську частину бізнесу. Сам підприємець не вважав цю подію повноцінним екзитом і порівнював її радше з розлученням. Компанію розділили, після чого сторони обмінялися частками. Zakaz.ua залишився у структурі інвестора, а американський напрям CartFresh продовжив окремий розвиток.
Згодом CartFresh придбав бостонський стартап Takeoff Technologies, який створював роботизовані рішення для продуктових складів. Цей етап став для Анчишкіна переходом від електронної комерції до автоматизації логістики. У Takeoff він працював із програмним забезпеченням для комплектування замовлень і допоміг збільшити інженерну команду приблизно з десятка до сотні фахівців.
Так досвід Zakaz.ua, який починався з доставки продуктів у Києві, привів його до глибокого розуміння світової складської логістики. Анчишкін побачив, що успіх онлайн-торгівлі залежить не тільки від зручного застосунку. За кожним натисканням кнопки стоять полиці, контейнери, працівники, маршрути та тисячі дрібних переміщень, які потрібно виконувати швидко й без помилок.
У 2020 році Анчишкін разом із Віктором Сметанюком, Андрієм Швидким, Михайлом Сметанюком та Вірою Тарбаєвою заснував Instock. Кілька років компанія працювала без широкої публічності, розробляючи власну систему складської роботизації. У 2023 році стартап вийшов зі стелс-режиму, маючи готову технологію, першого клієнта та 4,6 мільйона доларів залучених інвестицій.
Instock працює за моделлю Robotics as a Service — «робототехніка як послуга». Клієнт не купує окремий дорогий комплекс, який важко модернізувати або перенести. Він отримує систему за підпискою. До неї входять мобільні роботи, модульні стелажі, контейнери та програмне забезпечення, що керує переміщенням товарів.
Кількість техніки та конфігурацію системи можна змінювати залежно від площі складу, навантаження і потрібної швидкості обробки замовлень. Якщо бізнес зростає, клієнт додає нових роботів і збільшує потужність без повної перебудови приміщення. Якщо склад потрібно перенести, систему можна розібрати та встановити в іншому місці.
Саме модульність стала головною особливістю Instock. Традиційні автоматизовані склади часто є великими стаціонарними об’єктами, які потребують значних інвестицій і тривалого монтажу. Анчишкін запропонував гнучкішу модель, доступну не тільки найбільшим корпораціям, а й операторам середнього масштабу.
Основна розробка Instock ведеться в Україні, а роботів збирають у Братиславі з імпортних компонентів. Пріоритетним ринком стала Північна Америка, передусім компанії сегмента 3PL — логістичні оператори, що комплектують і відправляють замовлення для інтернет-магазинів та маркетплейсів. У перспективі стартап також розглядає вихід на європейський ринок.
На перший погляд Viewdle, Zakaz.ua та Instock належать до зовсім різних галузей. Один проєкт працював із зображеннями, другий — із продуктами та супермаркетами, третій — зі складськими роботами. Проте між ними існує чіткий зв’язок. Кожна компанія виникала там, де складний фізичний процес можна було перебудувати за допомогою програмного забезпечення.
У Viewdle комп’ютер отримував здатність бачити й розпізнавати людину. У Zakaz.ua цифрова система координувала шлях товару від полиці супермаркету до квартири покупця. В Instock алгоритми вже безпосередньо керують машинами, які переміщуються складом і доставляють потрібні контейнери до працівників.
Життєве кредо Анчишкіна — «краще менше, але краще» — добре описує його ставлення до технологічного продукту. Він не прагне одночасно розв’язати всі можливі проблеми. Значно важливіше знайти одну критичну точку, зрозуміти її глибше за інших і створити рішення, яке справді працює.
Анчишкін також неодноразово говорив про значення читання, освіти та підприємницької культури. На його думку, не так важливо, яку саме літературу читає людина — художню чи наукову. Сам процес читання розширює мислення, вчить бачити інші моделі поведінки й допомагає знаходити нестандартні рішення.
Він переконаний, що сучасний вплив визначається не лише політичною чи військовою силою. Коли людина створює продукт, яким починають користуватися інші, вона отримує можливість змінювати їхні звички та спосіб життя. Технологічна компанія у такому розумінні стає інструментом впливу не через примус, а через корисність.
Для України біографія Анчишкіна важлива ще й тому, що руйнує успадковане радянське уявлення про підприємця як про спекулянта або посередника. Він представляє інший тип бізнесмена — інженера, який створює новий продукт, залучає команду, ризикує власним часом і капіталом та перетворює знання на працюючу технологію.
Київ у цій історії є не просто місцем народження кар’єри. Тут Анчишкін отримав математичну базу, сформував технічне мислення й познайомився з середовищем сильних інженерів. Навіть переїхавши до США, він продовжив співпрацювати з українськими фахівцями та залучати їх до глобальних проєктів.
Єгор Анчишкін не зупинився після гучного продажу Viewdle і не перетворив одну успішну угоду на завершену легенду. Він входив у нові галузі, переживав суперечки з інвесторами, розділення компаній і складні перезапуски. Саме ця здатність починати заново робить його однією з найпомітніших постатей українського технологічного підприємництва. Його шлях доводить, що справжнього стартапера визначає не один вдалий екзит, а готовність знову взяти складну проблему й побудувати для неї краще рішення.