Видатні кияни різних епох творили історію не лише міста, а й країни, залишали по собі спадщину, що надихає й досі. Наукові відкриття, художні шедеври, літературні твори, музика, що лунає крізь час, – усе це їхній внесок, який зробив Київ відомим у світі. Дехто з них народився тут, інші пов’язали з містом частину життя, але всі вони вплинули на його розвиток і культурний ландшафт. У цій статті розповідаємо про особистостей, які зробили Київ містом великих ідей, сміливих рішень і видатних звершень.
Олександр Архипенко
Олександр Архипенко – видатний українсько-американський скульптор і художник, один із піонерів кубізму в скульптурному мистецтві. Народився в Києві в родині професора Київського університету Порфирія Архипенка та Параскевії Мохової-Архипенко. У 1908 році вирушив до Парижа, де продовжив мистецьку освіту, а згодом представив свої роботи на виставках у різних країнах Європи. Перша персональна виставка відбулася 1910 року в німецькому Гаґені. У наступні роки Архипенко викладав мистецтво в Парижі та Берліні, заснувавши власні школи.
Його творчість відкрила нові горизонти в мистецтві ХХ століття. Він розробив інноваційний підхід до скульптури, експериментував з формами, матеріалами й техніками. Започаткував «скульптомалярство» – синтез живопису та пластики, а також сконструював унікальний механізм «архипентуру». Його роботи вплинули не лише на скульптуру, а й на архітектуру та дизайн, змінивши уявлення про простір і композицію. Архипенко першим почав поєднувати у своїх творах дерево, метал, скло та целулоїд, а також увів у скульптуру поліхромію, увігнутість і прорізи як виразні елементи.
Завдяки своєму новаторському баченню Архипенко залишив глибокий слід у модерністському мистецтві. Сьогодні його роботи зберігаються в найпрестижніших музеях світу, а його ідеї й досі надихають нові покоління митців.
Сергій Лифар
Серж Лифар, киянин, чия доля стала відображенням змін, що переживала не лише його рідна країна, а й весь світ. Він пережив Першу світову війну, окупацію Києва більшовиками, від якої втік, і все це тільки підкріпило його прагнення вирватися на свободу. Лифар мріяв повернутися до столиці з тріумфом, але його шлях до величі пройшов через неймовірні труднощі та небезпеки.
Після невдалої спроби втечі з Києва, коли його ледь не вбили чекісти, 17-річний Сергій вирішив ризикнути знову. Його метою був Париж, де він міг стати частиною зіркової трупи Сергія Дягілєва. У Парижі, спочатку посередній танцівник, Лифар завдяки працьовитості та рішучості швидко піднявся до головних партій. Після смерті Дягілєва він очолив балетну трупу Гранд Опера, де розпочав низку реформ, які стали революцією для того часу. Вимкнене світло під час вистав, заборона на розмови під час виступу — це лише частина змін, які Лифар впровадив у балетне мистецтво.
Він також змінив підхід до танцю: запровадив щоденні заняття біля станка, акцентував увагу на фізичній підготовці танцівників і дав можливість артистам кордебалету вийти з тіні зірок. Лифар зрівняв права чоловіків і жінок на сцені, дав їм рівні можливості для самовираження.
Понад 200 балетів, які він поставив, залишили свій слід у світі танцю. Однак, попри величезний успіх та міжнародне визнання, Лифар так і не зміг повернутися до рідного Києва, щоб реалізувати свої мрії на рідній сцені.
Голда Меїр
Голда Меїр (3 травня 1898 – 8 грудня 1978, Єрусалим, Ізраїль) увійшла в історію як одна з найвпливовіших жінок-політиків світу. Вона народилася в Києві в сім’ї тесляра Мойше-Іцхока Мабовича та його дружини Блюми. Коли дівчинці було п’ять років, її родина вирушила до США, рятуючись від бідності та загрози єврейських погромів. Саме ці події вона згодом описала у своїй книзі «Моє життя». Голда згадувала Київ не надто радісно — в її пам’яті залишився образ переляканого батька, який забиває двері дошками, щоб уберегти родину від наближення єврейського погрому.
Доля підготувала для неї чимало випробувань: життя в кібуці, стрімкий політичний злет, підписання Декларації незалежності Ізраїлю у 1948 році в числі 38 осіб. Вона стала послом молодої держави в Москві, хоча не володіла ні українською, ні російською — все життя розмовляла ідишем. Очоливши уряд Ізраїлю, Меїр зіштовхнулася з серйозними викликами: Війною Судного дня та терактом у Мюнхені, коли загинула ізраїльська олімпійська збірна. Попри всі труднощі, вона увійшла в історію як один із найвидатніших лідерів Ізраїлю.
Ігор Сікорський
Ігор Сікорський (25 травня 1889 – 26 жовтня 1972) – легендарний авіаконструктор українського походження, який зробив значний внесок у розвиток авіації, працюючи як в Україні, так і в США.
Майбутній винахідник народився в Києві в родині Івана Сікорського, знаного професора медицини. Під час навчання у Київському політехнічному інституті він сконструював кілька біпланів та перші експериментальні гелікоптери, натхненний малюнками повітряного гвинта Леонардо да Вінчі. У 1908–1912 роках у Києві він збудував шість літаків та один гелікоптер, заклавши основи для подальших революційних розробок.
Сікорський став творцем перших у світі багатомоторних літаків: у 1913 році він створив «Руський витязь», а вже наступного року – важкий бомбардувальник і пасажирський літак «Ілля Муромець». Згодом, у США, він розробив трансатлантичний гідролітак (1934) та перший серійний гелікоптер одногвинтової схеми (1942).
Після еміграції до США у 1918 році, він заснував компанію Sikorsky Aircraft (1923), що стала піонером у створенні літаків-амфібій та гелікоптерів, які змінили світову авіацію.
Максиміліан Левчин
Максиміліан Левчин (народився 11 липня 1975 року) — підприємець і розробник у сфері IT, один із засновників системи електронних платежів PayPal.
У 16 років разом із родиною емігрував із Києва до США. Однією з причин переїзду називає антисемітизм: на дверях їхньої оселі часто малювали зірку Давида, а за батьком стежили співробітники КДБ. Вже в Америці він закінчив старшу школу та зробив успішну кар’єру в технологічному секторі.
Левчин став ключовою фігурою в розробці PayPal, яку у 2002 році eBay придбала за $1,5 млрд, коли йому було всього 26 років. Окрім PayPal, він заснував кілька стартапів, зокрема компанію Slide, що займалася соціальними додатками, та Glow — мобільний застосунок для відстеження репродуктивного здоров’я. Також працював у керівництві Evernote та Yahoo, а певний час обіймав посаду віце-президента Google.
Борис Патон
Борис Патон (14 листопада 1918 – 19 серпня 2020) — видатний український вчений, який зробив революційний внесок у розвиток зварювальних технологій, металургії та науки про метали. Народився в Києві, здобув ступінь доктора технічних наук і з 1962 року очолював Національну академію наук України. Він став першим, хто отримав звання Героя України.
За свою наукову кар’єру Патон опублікував понад 1000 наукових праць, зокрема 20 монографій, а також зареєстрував понад 400 винаходів. Його дослідження мали глобальне значення: у 1960-х роках він заклав основи зварювальних технологій для космічної галузі. Окрім того, він розробив методику зварювання м’яких тканин, яка стала проривом у хірургії, оскільки дозволяла швидше загоювати рани без ризику опіків.
Перелік його нагород та досягнень настільки великий, що важко охопити всі відзнаки. Цікаво, що Патон – один із небагатьох людей, удостоєних пам’ятника ще за життя: його бюст встановлений на вулиці Богдана Хмельницького, 15, біля академічних музеїв.
Валерій Лобановський
Валерій Лобановський (6 січня 1939 – 13 травня 2002) — легендарний футболіст і один із найвидатніших тренерів в історії футболу. Багато років очолював київське «Динамо» та досяг значних успіхів на міжнародній арені.
Народився в Києві, у районі Деміївка. Навчався у школі № 39 (нині — школа № 146 на проспекті Лобановського), де сьогодні діє меморіальний музей на його честь.
У 1960 році став найкращим бомбардиром «Динамо». За свою кар’єру провів 144 матчі за київський клуб, забивши 42 голи. Також виступав у складі олімпійської збірної СРСР. У 29 років розпочав тренерську діяльність, і вже на початку 1970-х здобув великі перемоги: разом із «Динамо» у 1973–1974 роках виграв чемпіонат та Кубок СРСР, а у 1975 році – Кубок кубків і Суперкубок УЄФА. Загалом Лобановський завоював 8 чемпіонських титулів і 6 Кубків СРСР. Працював також із національними збірними ОАЕ та Кувейту.
За видатні заслуги 15 травня 2002 року йому посмертно присвоєно звання Героя України. Стадіон «Динамо» у Києві (вул. Грушевського, 3) носить його ім’я, а поруч встановлено пам’ятник великому тренеру.
Мілла Йовович
Мілла Йовович — американська акторка, модель і дизайнер, яка народилася в Києві. Її мати, Галина Логінова, була акторкою кіностудії імені Довженка. У п’ятирічному віці Мілла разом із родиною емігрувала до США. Вищу освіту не здобувала, адже вже з 11 років почала працювати моделлю.
Її акторська кар’єра стрімко розвивалася, а світове визнання принесла роль у культовому фільмі «П’ятий елемент» (1997). Попри те, що популярність прийшла ще в минулому столітті, багато кінострічок за її участю виходили вже у XXI столітті.
Окрім акторства, Йовович займається музикою, володіє кількома інструментами й має у репертуарі українські пісні. Вона неодноразово відвідувала Україну, на відміну від багатьох емігрантів, які рідко повертаються на батьківщину.
Під час Революції Гідності вона публічно підтримала українців і закликала своїх прихильників фінансово допомагати постраждалим на Майдані. У 2022 році, після масованих ракетних ударів рф по Києву та інших містах, акторка висловила свою підтримку Україні, заявивши, що була спустошена руйнуваннями.