На фасаді будинку на Липській, 18/5, де колись діяло міське училище його імені, сьогодні можна знайти бронзову мініскульптуру Миколи Християновича Бунге — економіста, реформатора, благодійника і почесного громадянина Києва. Це ще одна історія з проєкту «Шукай!» Юлії Бевзенко, яка перетворює міський простір на відкритий музей пам’яті. Скульптура нагадує, що меценатство може мати форму не лише грошових пожертв, а й системної праці на користь освіти, науки та громади.
Родина Бунге оселилася у Києві в середині XVIII століття, прибувши зі Східної Пруссії. Її представники були знаними аптекарями, але Микола обрав іншу стежку — наукову. Народжений 1823 року, він став одним із провідних економістів свого часу, професором, двічі ректором Університету святого Володимира, а згодом — міністром фінансів Російської імперії. У кожній з цих ролей Бунге залишався київським інтелектуалом — людиною, для якої університет і місто були одним живим організмом.
Його ідеї йшли далеко попереду часу. У 1860-х роках він ініціював створення у Києві перших кредитних установ — товариства взаємного кредиту та комерційного банку, щоб підтримати міщан і підприємців. Він редагував статистичні звіти, упорядковував міське фінансове господарство, пропонував модернізувати міське управління за європейськими зразками. Але найбільше його пам’ятають не за чиновницькі реформи, а за людяність.
Бунге одним із перших усвідомив, що наука не може існувати без турботи про тих, хто її вивчає. У 1872 році він провів анкетування студентів університету — перше в історії Російської імперії соціологічне дослідження цього типу. Виявилося, що більшість молоді живе у злиднях. Це спонукало його створювати приватні стипендії для талановитих студентів. Уже до кінця століття в університеті існувала сотня іменних стипендій, започаткованих за його зразком. З його ініціативи також надавалися одноразові премії, відрядження за кордон, допомога дітям-сиротам. Усі ці програми стали прототипом сучасних академічних фондів підтримки молоді.
У 1880 році Київська міська дума надала Бунге звання почесного громадянина за видатну благодійність. Після його смерті в 1895 році його доброчинність продовжила діяти: у заповіті він залишив університету 6 тисяч рублів, з відсотків яких щороку виплачувались премії за кращі студентські роботи з економіки. Згодом вдячні учні заснували початкове училище його імені, яке стало символом тяглості освіти — від науки до школи, від професора до дітей.
Бронзова мініскульптура на Липській — не просто знак пам’яті, а визнання того, що міська культура формується з подібних постатей. Микола Бунге не залишив після себе монументів у мармурі, але залишив систему допомоги, що пережила імперії й війни. Його приклад показує, що меценатство — це не дар згори, а інвестиція у спільне майбутнє. І тепер, коли кияни та гості міста натрапляють на його бронзовий силует, вони торкаються історії, у якій людяність і освіта мають більшу вагу, ніж посади чи титули.
