У Києві, де шум трамваїв переплітається з шурхотом століть, між звичними багатоповерхівками Солом’янського району ховається парк «Відрадний» — звичайний на перший погляд, але сповнений невидимих ниток, що пов’язують сучасність із легендами, водою, тінню і забутим часом. Його доріжками можна просто пройтися з кавою, а можна потрапити у світ, де реальність непомітно зливається з міфом.
Центром тяжіння парку є ставок із містком, якого давно вподобали закохані. Але навіть ті, хто щодня приходить сюди на прогулянку, не завжди здогадуються: під землею тут бере початок річка Либідь — одна з найдавніших київських водних артерій. Колись могутня, нині вона — радше примара самої себе, схована під бетон і асфальт. Та саме тут, у Відрадному, її дух ще живе. Серед місцевих ходить повір’я: якщо в тиші ранку над водою зависає сріблястий туман — це Либідь плаче за минулим, або шепоче комусь свої таємниці.
На одній із галявин розташувався загадковий об’єкт — сонячний годинник, але без стрілки. Тут тінь кидаєш ти сам. Стаєш у центр кам’яного кола, піднімаєш голову — і розумієш, що мить, у якій ти стоїш, унікальна. Є повір’я: якщо стати в центр рівно опівдні й подумати про найзаповітніше бажання, тінь покаже шлях, яким його можна здійснити. Дехто навіть твердить, що на фото, зроблених у цей момент, з’являються ледь помітні силуети — можливо, тіні тих, хто давно пішов, але досі шукає відповідей.
Неподалік — етнографічний комплекс «Мамаєва Слобода». Вона, мов портал, відкриває двері у XVII століття. Дерев’яна церква, обнесена палісадом, хати-мазанки, клуні й вітряки — усе дихає минувшиною. Та це не просто декорації. Відвідувачі часто згадують, як чули кінське іржання за зачиненими воротами, або бачили постать у козацькому жупані, що розчинялась у повітрі біля колодязя. Подейкують, що слобода збудована на місці давнього козацького постою, де загинув отаман, якого й досі щось тримає у цьому світі. І щоночі, коли гасне останнє світло, він обходить територію — не з мечем, а з думками.
Дерева у парку — старі, високі, зі стовбурами, вкритими мохом і лишайниками, мов бородою мудреця. Особливо багато яблунь — вони ростуть дивним колом, утворюючи простір, який діти називають «місцем тиші». Там не чутно міста. Але іноді, стоячи у тому колі, можна почути зовсім інше — шепіт, що проходить від стовбура до стовбура, немов дерева передають одне одному древню історію. Одні кажуть, що це голоси предків, інші — що саме так дерева спілкуються, вирішуючи, кого пустити в свою тінь.
Мешканці району називають парк своїм «легеневим простором», але той, хто приходить сюди не лише тілом, а й серцем, відчуває: це щось більше. Це місце збирає думки, спогади, бажання — і щось із ними робить. Люди, які регулярно гуляють тут на самоті, зізнаються: саме тут їм приходили важливі рішення, ввижалися образи майбутнього, або ж несподівано поверталася пам’ять про щось давно забуте. Невипадково на дитячому майданчику встановлено фігуру сови — символу мудрості й нічного знання.
Тінь Либеді, що прокидається у ставку, годинник без стрілки, що вимірює долю, козацькі привиди та дерева, що говорять — парк «Відрадний» ховає в собі Київ інший: глибинний, міфічний, містичний. І кожен, хто зайде туди не лише ногами, а й душею, обов’язково почує, як місто відкриває йому ще одну свою таємницю.
Як дістатись до Парка «Відрадний» в Києві
Контакти
📍вулиця Михайла Донця, 13, Київ, 02000