Марія Андріївна Лубинська, відома в мистецькому середовищі як Dita Galas, належить до покоління українських художників, для яких живопис давно перестав бути лише роботою на полотні. Її біографія пов’язана з Києвом не формально, а через систему освіти, мистецьких середовищ, культурних інституцій і важливих для міста об’єктів. Народжена 29 жовтня 1994 року в Києві, вона пройшла шлях від дитячої художньої школи до монументальних проєктів у знакових просторах столиці, а її творчість поєднала академічну школу, сакральне мистецтво, реставраційне мислення, сучасні виставкові практики й міждисциплінарний підхід.
Її раннє формування почалося в київському мистецькому середовищі ще в дитинстві. Навчання в Київській дитячій Академії мистецтв, а згодом у Дитячій художній школі №3 в Адлера Корольова дало їй не лише технічну базу, а й відчуття дисципліни, без якого неможлива монументальна робота. Паралельно вона здобувала музичну освіту: гітара, фортепіано, ударні інструменти, участь у всеукраїнських і міжнародних конкурсах. Цей досвід важливий для розуміння її подальшої творчості, адже в ній помітне мислення ритмом, композиційною напругою, співвідношенням паузи й акценту. Для художника-монументаліста це особливо значуще: велика площина потребує не тільки малюнка, а й внутрішньої музики простору.
У 2012 році Марія вступила до Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури — одного з ключових центрів української художньої освіти. Саме там її професійна траєкторія остаточно оформилася як шлях живописця-монументаліста. Майстерня монументального живопису під керівництвом Олексія Кожекова дала їй академічну основу, знання технологій, розуміння матеріалу й відповідальності перед архітектурним середовищем. У 2018 році вона завершила навчання з червоним дипломом і відзнакою, отримавши фах художника-живописця-монументаліста. Це не просто освітня деталь: монументальний живопис вимагає здатності мислити не окремим твором, а цілою системою, де образ, стіна, світло, масштаб і глядач перебувають у постійному діалозі.
Під час навчання Марія брала участь у міжнародних та всеукраїнських виставках, була відзначена Президентською стипендією та відзнакою. Одним із важливих ранніх творів стала мозаїка «Оранта», розміщена в захристії Трапезної церкви Національного заповідника «Софія Київська». Сам факт появи роботи молодої художниці в такому просторі є показовим: Софія Київська — не лише пам’ятка, а символ тяглості української культури, де будь-яке нове втручання потребує високої міри відповідальності. «Оранта» в цьому контексті працює не як декоративний жест, а як входження сучасного автора в давню сакральну традицію Києва.
Водночас творчість Dita Galas не замикається на академічній чи сакральній площині. З 2005 року вона бере участь у виставках, поступово вибудовуючи власну публічну присутність. У 2015 році її роботи були представлені в галереї мистецтв «Лавра» та в межах «Art Kyiv», у 2016 році відбулася персональна виставка в галереї «Дом картин». У 2018 році вона разом із чоловіком, художником Костянтином Павлишиним, представила виставку «Асанатана» в галереї «Карась». Ця виставка стала не лише творчим етапом, а й особистою точкою в біографії мисткині, адже того ж року Костянтин Павлишин помер. Після цієї втрати її діяльність набуває ще виразнішого виміру пам’яті, відновлення й продовження незавершеного.
Одним із найважливіших київських проєктів, пов’язаних з її іменем, стала реконструкція мозаїчного фонтану «Зорі та Сузір’я» авторства Володимира Мельниченка та Ади Рибачук у Палаці дітей та юнацтва. Після смерті чоловіка Марія розробила й очолила цей проєкт. 1 червня 2019 року відбулося урочисте відкриття відновленого фонтану площею 800 квадратних метрів. Для Києва цей об’єкт має особливе значення, адже він повертає місту фрагмент модерністської художньої спадщини, яка довгий час потребувала уваги та дбайливого ставлення. Участь Dita Galas у такому процесі показує її не лише як авторку власних творів, а як художницю, здатну працювати з чужою спадщиною, зберігаючи її сенс і водночас повертаючи до активного життя.
Ще один важливий напрям її діяльності — робота з архітектурною та сакральною пам’яттю. З 2019 року вона стала художньою керівницею проєкту відновлення Миколаївського храму XVIII століття з села Городище Чернігівської області, перенесеного до Національного музею української архітектури та побуту в Пирогові. У 2019–2020 роках мисткиня виконала повну реконструкцію втраченого барокового іконостаса, створивши 36 ікон. Це робота, що потребує не тільки майстерності, а й глибокого розуміння стилю, канону, історичного контексту та межі між реконструкцією й авторською інтерпретацією. У цьому проєкті особливо помітна її здатність працювати на перетині минулого й сучасності.
Паралельно Dita Galas розвивала міждисциплінарний напрям. У 2018 році вона вступила до аспірантури Інституту проблем сучасного мистецтва за спеціальністю «культурологія». Того ж року почала працювати в Малій академії наук України над розвитком напряму «Наука та мистецтво». Це важлива частина її біографії, адже вона показує художницю не тільки як практикиню, а як дослідницю, організаторку й авторку ідей, що виходять за межі традиційної виставкової діяльності. Робота над проєктом Музею науки та співпраця з європейськими культурними інституціями демонструють її інтерес до того, як мистецтво може бути способом пізнання, комунікації та пояснення складних явищ.
Її творчість також мала міжнародний вимір. У 2018 році вона була однією з виконавиць масштабної мозаїчної підлоги площею 1200 квадратних метрів для офісу Huawei в Китаї. У 2021 році її роботи демонструвалися на виставці «Український колаж» у межах Міжнародного фестивалю «Книжковий арсенал», а в липні того ж року відбулася персональна виставка «Точка відліку» у Лондоні, представлена онлайн через пандемію COVID-19. Такі події важливі не лише для персональної кар’єри художниці, а й для представлення українського мистецтва в ширшому контексті.
Марія Оспіщева-Павлишин — приклад мисткині, чия біографія формується не навколо одного жанру чи однієї ролі. Вона живописиця, монументалістка, авторка сакральних робіт, реконструкторка, дослідниця, організаторка культурних проєктів. Її роботи зберігаються у фондах НАОМА, МАН України, Національного заповідника «Софія Київська», Національного музею української архітектури та побуту, а також у приватних колекціях в Україні та за кордоном. Для Києва вона важлива насамперед тим, що працює з міською пам’яттю не як з архівом, а як з живою тканиною. Її проєкти в Софії Київській, Палаці дітей та юнацтва, Пирогові показують, що сучасний художник може бути не лише автором образів, а й відповідальним учасником культурного відновлення.