На Хрещатику, 4, з’явилася 52-га бронзова мініскульптура проєкту «Шукай!», присвячена Іосифу Маршаку — ювеліру, підприємцю й новатору, без якого неможливо повноцінно розповісти історію київського мистецтва кінця XIX — початку XX століття. Саме тут колись працювала його фабрика, а тепер маленький міський знак повертає перехожим пам’ять про людину, яка зробила Київ одним із важливих ювелірних центрів Східної Європи. Скульптурка має назву «Скарби ювеліра Маршака» і встановлена на будівлі інформаційного агентства УНІАН. За традицією проєкту, вона має власне побажання: «Як скульптурку цю потреш, справжній скарб в житті знайдеш».
Історія Маршака почалася не з розкоші, а з ризику, праці й дуже скромного старту. У 1878 році він відкрив справу на Подолі у маленькій кімнаті, маючи лише сто карбованців приданого дружини. Київ того часу швидко розбудовувався, притягував ремісників, купців, промисловців, архітекторів і митців. Але саме Маршак зумів перетворити ювелірну майстерню на велику фабрику, а особистий талант — на систему, що працювала десятиліттями. Його прикраси здобували нагороди на всесвітніх виставках у Чикаго, Парижі, Антверпені та Льєжі, а Київ завдяки йому почали сприймати не тільки як місто церков і прибуткових будинків, а й як місто високої ювелірної культури.
Напередодні революції фабрика Маршака була настільки потужною, що з нею пов’язують кожну другу золоту прикрасу, створену на українських землях. Його справа не була камерною майстернею для вузького кола замовників. Це була індустрія, яка поєднувала художню якість, технічну точність, виробничу дисципліну й амбіцію європейського рівня. Маршак працював у час, коли Київ активно шукав власне модерне обличчя, і його фабрика стала одним із символів цього піднесення.
Особливо промовистою є історія пожежі 1899 року. Вогонь знищив майже все обладнання, що могло означати крах. Але Маршак не просто відновив виробництво — він розширив його, відкривши ще три майстерні. У цій деталі видно характер людини, якій присвятили нову скульптурку: він умів не лише створювати красу, а й витримувати удари. Для Києва, міста з пожежами, перебудовами, революціями й втратами, така біографія звучить майже як метафора. Те, що зникає, може повернутися в іншій формі — у виробі, у спогаді, у бронзовому знаку на фасаді.
Маршак був не тільки успішним фабрикантом. Він змінював саму логіку професії: об’єднав навколо себе найкращих майстрів Києва, залучав до ювелірної справи жінок, підтримував навчання, створював умови для розвитку ремесла як мистецтва і промисловості. Його підхід вирізнявся тим, що він думав не лише про прибуток, а й про людей, які цей прибуток створювали. Він скоротив робочий день, запровадив вихідні в суботу та неділю, фінансував ремісничу школу, давав гроші на посаг робітницям, а у 1913 році сформував фонд для літніх співробітників.
У 1918 році ця епоха обірвалася. Революція, націоналізація та руйнування старого економічного світу знищили фабрику, яку Маршак створював десятиліттями. Сам засновник помер, родина емігрувала, а коштовності, зашиті в підкладку одягу, допомогли почати нове життя вже у Парижі. Частину виробів переплавили, частина зникла, частина опинилася в приватних колекціях і музеях. Нині окремі роботи Маршака зберігаються в українських музейних зібраннях, зокрема в Національному музеї історії України та Музеї історії міста Києва. Це свідчить, що спадщина майстра не розчинилася повністю, хоча й була розпорошена історією.
Навколо цієї спадщини виникла й київська легенда: нібито частина скарбів Маршака досі може бути захована десь у підземеллях Хрещатика. Доказів цьому немає, але саме такі перекази й роблять міську пам’ять живою. Хрещатик багато разів змінювався, руйнувався, перебудовувався, втрачав старі будівлі й отримував нові фасади. У його підземному та символічному просторі легко уявити приховані сліди минулого — сейфи, фундаменти, забуті приміщення, речі, що не встигли забрати. Легенда не потребує прямого підтвердження, щоб працювати: вона змушує дивитися на головну вулицю Києва уважніше.
Проєкт «Шукай!» саме на цьому й побудований. Його мініскульптури не конкурують із великими пам’ятниками, а діють інакше — тихо, майже непомітно, на рівні людського погляду й дотику. Вони не нав’язують історію, а запрошують її знайти. Авторка проєкту Юлія Бевзенко повертає Києву малі сюжети, які легко загубити в шумі великого міста. Кожна скульптурка має QR-код із докладною історією, тому прогулянка перетворюється на самостійну екскурсію. Це важливо для Києва, де пам’ять часто схована не в парадних монументах, а в деталях: на фасадах, у двориках, у назвах і місцях щоденного маршруту.
«Скарби ювеліра Маршака» створили Юрій Білявський як скульптор, Юлія Бевзенко як авторка проєкту та Київський ювелірний завод як меценат. У цьому партнерстві є важливий символізм: сучасна ювелірна традиція вшановує людину, яка заклала для неї фундамент. У Київському ювелірному заводі наголошують, що учні Маршака фактично продовжили його справу, і саме з цієї спадкоємності виросла частина міської ювелірної культури XX століття. Тому мініскульптура є не просто декоративним подарунком місту, а знаком професійної пам’яті.
Для перехожого ця бронзова робота може здатися маленькою деталлю на великому Хрещатику. Але варто зупинитися, прочитати історію, сканувати код — і звична будівля перестає бути просто адресою. Хрещатик, 4, стає місцем, де колись працювала ювелірна імперія, а під ногами сучасного Києва ніби проступає інший шар міста.
Історія Іосифа Маршака — це історія про талант, працю, втрату і повернення. Його фабрика зникла, частина коштовностей розсіялася по світу, будівлі старого Києва змінилися, але пам’ять про майстра знову закріпилася саме там, де їй і належить бути — на Хрещатику. Маленька скульптурка нагадує, що справжні скарби міста не завжди лежать у підземеллях. Іноді вони заховані в іменах, які треба повернути, у професіях, які формували Київ, і в деталях, які змушують нас зупинитися посеред щоденної дороги.