Історія Іосифа Маршака — це історія людини, яка з невеликого містечка під Києвом змогла побудувати одну з найвідоміших ювелірних фабрик Східної Європи та перетворити Київ на важливий центр ювелірного мистецтва. Народжений у Ігнатівці на Ірпені, він виріс у родині Абрама Ісааковича та Фені Лазарівни, де було шестеро дітей, і вже з ранніх років став старшим, на кому трималась родинна дисципліна та працьовитість. У 14 років хлопець поїхав до Києва, де став учнем у ювелірній майстерні, а невдовзі, склавши іспити, отримав право самостійно працювати за фахом. Саме цей документ став відправною точкою у його великій професійній історії.
Свою першу майстерню він відкрив на Подолі. День відкриття, 2 травня, Маршак відзначав усе життя, вважаючи його днем народження майбутньої фірми, що принесе йому багатомільйонний капітал і репутацію майстра, рівного найкращим європейським ювелірам. Спочатку він працював сам, але вже через рік зумів орендувати приміщення на Хрещатику — вулиці, що тоді стрімко ставала торговельним центром Києва. Тут він узяв на роботу учня і підмайстра, і поступово майстерня перетворилася на виробництво, здатне виконувати великі обсяги роботи й забезпечувати місто ювелірними виробами високої якості.
До кінця ХІХ століття його фабрика вже виробляла десятки кілограмів золотих виробів на рік. Розширення вимагало вдосконалення технологій, і саме тому у 1890 році Маршак вирішив поїхати за кордон, щоб побачити європейську ювелірну справу на власні очі. Він відвідав паризьку Всесвітню виставку, промислові центри Німеччини й повернувся з ідеєю технічної модернізації. Це рішення стало доленосним: він відкрив художньо-гравірувальний відділ, застосував чіткий розподіл праці та вперше в Києві почав активно залучати жінок до тонких операцій, що вимагали ювелірної точності.
Виробництво стрімко зростало. У 1896 році фабрика виготовила 7 пудів золотих виробів — у сорок разів більше, ніж у перші роки. Продукція Маршака почала продаватися не лише в Києві, а й у Полтаві, Харкові, Тбілісі, але справжній успіх прийшов у Москві, Петербурзі та Варшаві, де на київські вироби звернули увагу великі магазини та замовники. Це були не просто прикраси — це були художні вироби з дорогоцінних металів, виконані на рівні найкращих європейських майстерень.
Міжнародні виставки також відзначили майстерність київського фабриканта: Чикаго у 1893 році, Антверпен у 1894-му, Париж у 1900-му, Льєж у 1905 році. Його роботи отримували медалі, дипломи та високу оцінку завдяки вишуканості та технічній точності.
Особливе місце в історії фабрики посідає будинок на розі Хрещатика і Трьохсвятительської. Спочатку орендований у швейцарця Целестена Верле, він став домом для виробництва, магазину, офісу та численних робітників. Пізніше Маршак викупив і фабрику, і сам будинок, перетворивши його на повноцінний центр ювелірної справи. Магазин мав спочатку одну вітрину, пізніше — сім, а далі став основним місцем, куди кияни приходили за коштовностями.
На фабриці діяли прогресивні правила, встановлені міською думою: десятигодинний робочий день, обов’язкові вихідні, урахування релігійних свят, навчання неповнолітніх. Маршак дбав про освіту працівників, створивши власну ремісничу школу й підтримуючи учнів, багато з яких стали майстрами та працювали у світових ювелірних компаніях.
До 1913 року на фабриці вже працювало 120 людей, і це було не просто виробництво — це був центр естетики, ремесла й технології. Київська фабрика Маршака конкурувала з московськими та петербурзькими підприємствами, а також із варшавською фабрикою «Іосиф Фраже». Вироби Маршака — від діамантових прикрас до срібних сервізів і кубків — стали символом вишуканості. Серед збережених робіт — срібна модель Педагогічного музею, що нині перебуває в Національному музеї історії України.
Останні роки життя Маршака були позначені турботою про майбутнє фабрики та її працівників. Він склав детальний заповіт, у якому розподілив спадок між дітьми й виділив великі кошти на доброчинні справи, допомогу майстрам і підтримку ремісничої школи. Проте революційні події 1917–1918 років змінили все, і заповіт так і не був виконаний. Маршак помер у серпні 1918 року, але його ім’я залишилося в історії Києва символом праці, таланту й підприємництва.
Його фабрика стала частиною історії міста, а київські ювелірні вироби Маршака — прикладом того, як одна людина може змінити цілу галузь, визначити стандарти якості й залишити спадщину, що переживає століття.