У Національний художній музей України відкривається виставка «Сонцесхід», яка не просто знайомить глядача з творчістю Анатолій Лимарєв, а фактично повертає його ім’я в актуальний культурний контекст. Це випадок, коли музейна подія стає актом історичної справедливості: художник, якого за життя не приймала офіційна система, отримує повноцінне визнання лише через десятиліття після смерті.
Експозиція розгортається у п’яти залах і об’єднує близько сотні робіт — живопис і графіку, які демонструють широту художнього мислення Лимарєва. Його стиль часто описують як «джаз у фарбах», і це визначення точно передає головну характеристику його творчості — імпровізаційність. У його роботах відчувається свобода жесту, відсутність жорсткої композиційної дисципліни та водночас внутрішня логіка, що тримає образ у цілісності. Це мистецтво не про точність, а про стан, не про форму, а про енергію кольору.
Ключовим елементом виставки є її структурованість за темами, які дозволяють глядачу простежити еволюцію художника. Донеччина, звідки походить значна частина сюжетів, постає не лише як географічний простір, а як джерело світла і настрою. Степові ландшафти у Лимарєва не статичні — вони рухливі, майже музичні, ніби передають ритм вітру і зміну світла протягом дня. Портрети родини та друзів, а також автопортрети додають інтимного виміру, відкриваючи художника не лише як автора, а як людину, що шукає власну ідентичність у складному культурному середовищі.
Окремий пласт становить шевченківський цикл, який демонструє, як Лимарєв працює з національною традицією. Це не ілюстрація класики, а її переосмислення через сучасну художню мову. Саме тут особливо відчутно, наскільки його творчість випереджала свій час і чому вона не вкладалася в рамки офіційного мистецтва радянської доби.
Важливою частиною експозиції є архівні матеріали — фотографії, зроблені самим художником і його дружиною. Вони додають контексту і дозволяють побачити процес, а не лише результат. Це рідкісний випадок, коли глядач отримує доступ до внутрішнього світу митця, його щоденних спостережень і візуальних пошуків.
Сучасний вимір виставці додає мультимедійна інсталяція, створена Вітя Кравець разом із композитором Олексій Шмурак. Вона не просто доповнює експозицію, а створює новий рівень сприйняття, де живопис Лимарєва взаємодіє зі звуком і простором. Це дозволяє глядачу не лише дивитися, а й буквально «переживати» мистецтво, занурюючись у його атмосферу.
Кураторський підхід до виставки заслуговує окремої уваги. Проєкт, реалізований у співпраці з артфундацією «Дукат», демонструє сучасне бачення музейної роботи, де важливо не лише показати твори, а й пояснити їхню логіку. Саме тому кураторські екскурсії стають ключовим інструментом взаємодії з аудиторією. Зустріч із кураторкою дозволяє розкрити ті сенси, які не завжди очевидні при самостійному огляді, і зрозуміти, як формується художня мова митця.
Виставка «Сонцесхід» працює одразу на кількох рівнях. З одного боку, це ретроспектива, що систематизує спадщину художника. З іншого — це сучасний проєкт, який ставить питання про те, як ми сьогодні читаємо мистецтво минулого. У цьому сенсі вона виходить за межі суто музейної події і стає частиною ширшого культурного процесу, де відбувається переоцінка і повернення імен, які були витіснені з офіційної історії.
Ця виставка — привід не лише побачити роботи Лимарєва, а й переосмислити саму ідею українського мистецтва ХХ століття. Вона показує, що паралельно з офіційною культурою існувала інша, більш вільна і експериментальна, яка сьогодні стає основою для нового розуміння національної художньої традиції.