Біля перехрестя Іллінської та Братської вулиць, у серці старого Подолу, стоїть бронзова мініскульптура, що повертає нас у Київ XVII століття. Вона присвячена Галшці Гулевичівні — жінці, чий благодійний вчинок став фундаментом для появи Києво-Могилянської академії, одного з найстаріших університетів Східної Європи. Скульптура, створена Юрієм Білявським у межах проєкту «Шукай!» Юлії Бевзенко за підтримки Zagoriy Foundation, стоїть поруч із місцем, де колись була її садиба — символічне коло пам’яті, що повертає до витоків київської освіти.
Галшка (Єлизавета) Гулевичівна народилася приблизно 1577 року на Волині в заможній православній родині Гулевичів. Її ім’я, звичне в польській транскрипції як Ельжбєта, у народі збереглося у формі «Галшка». В юності вона одружилася двічі: перший шлюб був коротким, а другий — із шляхтичем Стефаном Лозкою — привів її до Києва, де чоловік мав маєток на Подолі. Тут, серед торговельного і духовного життя міста, Гулевичівна стала свідком релігійних суперечок між православними та уніатами, які загострювали суспільні протиріччя. У той час, коли православна громада опинилася під тиском Речі Посполитої, Галшка вирішила діяти не словом, а ділом.
У жовтні 1615 року вона оформила дарчу, якою передавала свій двір із землею Київському братству — релігійно-громадській організації, що захищала права православних. У документі зазначалося, що ділянка надається «на школу дітям, тако шляхецьким, яко міщанським». Цей акт став першим випадком у київській історії, коли жінка-меценатка свідомо жертвувала приватну власність на освітні потреби. На тому місці згодом виникла школа, що перетворилася на Київський колегіум, а потім — на Києво-Могилянську академію. Навіть якщо історики нині дискутують, чи справді в оригінальній дарчій було згадано школу (до нас дійшла лише пізніша копія), факт залишається беззаперечним: саме пожертва Галшки дала старт інституції, що визначила духовне обличчя Києва.
Після смерті чоловіка у 1618 році Гулевичівна повернулася на Волинь і продовжила благодійну діяльність у Луцьку. Там вона підтримувала місцеве братство й школу при Хрестовоздвиженській церкві. Її заповіт 1641 року засвідчив ту ж саму послідовність — усе своє майно вона відписала братській школі та храму. Галшка залишила по собі не лише матеріальну спадщину, а й приклад громадянської відповідальності, яка не знала меж між статтю, станом чи містом проживання.
Мініскульптура на Іллінській — це не просто нагадування про давній акт дарування. Вона вписує постать Галшки у сучасну карту Києва, показуючи, що історія міста — це не лише хроніка князів і гетьманів, а й історія його жінок, які творили інтелектуальний фундамент. QR-код біля скульптури відкриває коротку цифрову подорож у минуле: до часу, коли благодійність була актом віри, а освіта — способом захисту духовної свободи. Проєкт «Шукай!» перетворює такі історії на частину міського маршруту, дозволяючи кожному перехожому доторкнутися до бронзового обличчя минулого — й упізнати в ньому риси сучасного міста, що цінує знання, культуру та меценатство.
Сьогодні ідея Галшки Гулевичівни продовжує жити у просторі Подолу, де поруч із новими кав’ярнями та студентськими корпусами стоїть академія, що виросла з її подвір’я. Вона нагадує, що благодійність може бути не разовим жестом, а початком системи, яка живить місто віками. Її скульптура — скромна, але промовиста точка на карті Києва, де історія і сучасність зливаються в єдиний ритм — ритм відповідальності й вдячності.
