Серед численних київських пам’ятників і меморіальних об’єктів є один, що викликає водночас подив, посмішку та зацікавлення. Йдеться про бронзовий ніс, прикріплений до фасаду будинку — об’єкт, що символізує не лише любов до літератури, а й іронічний погляд на мистецтво, простір і міську спадщину. Його поява стала неочікуваною й водночас логічною даниною творчості Миколи Гоголя, письменника, чия уява породила один із найабсурдніших сюжетів у світовій літературі — повість «Ніс».
За легендою, саме у Києві — під час однієї з прогулянок біля Андріївської церкви — Гоголь потрапив під зливу, застудився, й у мареннях від гарячки йому примарилась історія про те, як людський ніс починає жити самостійним життям. У повісті Ніс стає чиновником, ігнорує свого колишнього власника, викликаючи бурю подій, що висміюють абсурдність бюрократії та соціальних умов імперського Петербурга. Хоча дія твору відбувається у російській столиці, міф київського походження історії отримав несподіване втілення саме в українській столиці.
У 2006 році львівський скульптор Олег Дергачов створив бронзову скульптуру носа, яка прикрасила фасад галереї на Андріївському узвозі. Це було іронічне, майже гротескне втручання в простір історичної вулиці, водночас зухвале й делікатне. Ніс не стоїть на постаменті, не домінує, а радше «вростає» у простір, спонукаючи перехожих шукати його поглядом. Цей формат відповідає духу самого твору Гоголя — де реальне й абсурдне переплітаються до повної невідмінності.
Пам’ятник «Ніс Гоголя» згодом був перенесений разом із галереєю, і нині знайти його можна лише знаючи точну адресу або під час екскурсій. Але саме ця невидимість, «зашифрованість» об’єкта робить його ще більш інтригуючим для киян і туристів. Він не просто вшановує письменника, а й нагадує про тонкий зв’язок між містом і культурою, між гумором і філософією, між Гоголем і Києвом.