Ставропігійний собор Преображення Господнього на Теремках — один із найпереконливіших прикладів того, як сучасна сакральна архітектура може органічно сформувати нову міську вісь і стати осередком громади. Закладений на Покрову 2005 року як частина храмового комплексу, він виріс на межі житлових масивів і паркового ландшафту, поруч зі штучним озером Єлизаветинського парку, де бере початок Нивка. Урбаністично точне розташування — між рекреацією та щільною житловою забудовою — відразу задало собору роль не лише духовного, а й міського центру притягання. Тут зійшлися архітектурна ідея, благодійництво та послідовна спільнотворча робота.
Архітектурний проєкт Вадима Жежеріна осмислює давньоруське зодчество мовою ХХІ століття. Вертикальний силует 41,5-метрової споруди, увінчаної позолоченою банею, тримається на ясній геометрії об’ємів, очищених від зайвих декорацій, але наповнених архетиповими рисами: ритмікою арок, плавними переходами стін і карнизів, монументальною пластикою входів. Ця модернізована «давність» працює як семантичний міст між київською традицією та новим життям району, де собор сприймається і як домінанта, і як простір відкритих порогів — точка зустрічі містян.
Візуальна мова інтер’єру побудована на мозаїці — рішенні, що надає простору відчуття вечності. Під керівництвом художника Юрія Шевченка створено масштабну програму монументальних композицій; мозаїчні поля не лише ілюструють події Євангелія, а й працюють із просторовою акустикою та світлом, задаючи залу врочисту ясність. Українською виписано біблійні тексти — принципове для собору рішення, що формує середовище молитви рідною мовою і водночас артикулює культурну тотожність простору. У поєднанні з продуманою світлотехнікою мозаїка працює як «кам’яний хор», підсилюючи звучання богослужіння.
Життєпис храму — це історія еволюції київської церковної мапи в новітній добі. Ініціатором спорудження став ктитор і Голова Парафіяльної ради Ігор Лисов; замовником виступив «Ліко-Холдинг», будівництво виконувала «Ліко-Буд». Фінансова модель поєднала благодійні внески з підтримкою громади та міських інституцій — рідкісний для Києва приклад зразкової взаємодії. 13 жовтня 2010 року собор було освячено; громада мала ставропігійний статус і перебувала під безпосередньою опікою Предстоятеля. Важливо, що перехідні етапи життя парафії відбувалися мирно, без конфліктів, а 19 грудня 2018 року ухвалено рішення про приєднання до Православної Церкви України; нині громада зберігає ставропігійність — пряме канонічне підпорядкування Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію. Настоятель — митрополит Переяславський і Вишневський Олександр (Драбинко), чия присутність задала високий стандарт богослужбової та просвітницької культури.
Собор з перших років мислив себе відкритим медіамайданчиком. Від 2012 року недільні та святкові богослужіння транслювалися наживо спершу на національному телебаченні, а згодом — на цифрових платформах. Це зміцнило зв’язок храму з позапарохіальною аудиторією, зробивши його видимим для тисяч киян, які лише шукали свій шлях до громади. У музичному вимірі простір формує Архієрейський хор «Fresco Sonore» під орудою заслуженого діяча мистецтв України Олександра Тарасенка: тембр, зібраність і репертуар колективу працюють у тандемі з акустикою нави, підкреслюючи монументальність мозаїк.
Локальна «дзвінка» домінанта комплексу — окрема дзвіниця з карильйоном на 56 дзвонів, найбільшим в Україні. Карильйон дисциплінує простір парку звуком, що розгортається від лагідного передзвону до урочистих акордів, і вводить Теремки в живу традицію європейських міст, де час і свято вимірюють мелодією бронзи. На першому рівні дзвіниці діє Меморіальний музей Блаженнішого Митрополита Володимира: експонати особистого вжитку та відтворений кабінет перекладають церковну історію у зрозумілу людині оповідь; поруч облаштовано домовий храм зі збереженим іконостасом. Відкритий режим музею з вільним входом робить сакральну спадщину доступною для широкого кола відвідувачів.
Соціальна програма собору розгортається у форматі недільної школи для дітей та біблійного гуртка для дорослих. Це не «додатки», а частина архітектури місця: навчальні кімнати, малі зали й відкриті простори формують безперервний потік подій — лекцій, репетицій, зустрічей. Саме так храм набуває міської ваги: стає точкою, де освітній, мистецький і духовний виміри з’єднуються, а люди відчувають себе причетними до спільної справи.
Як архітектурна перлина, Спасо-Преображенський собор пропонує Києву рідкісну якість — синтез традиції та сучасності без стилізаційної патетики. Позолочена баня читається у далекій перспективі, але не «тисне» на парк; фасади стримані, проте інтер’єр насичений образами, які працюють на внутрішній досвід. Це чесна сучасна мова, де краса служить функції, а ремесло — богослужінню. Саме тому храм на Теремках сприймається не як «новобуд», а як незамінний елемент південного Києва — з пам’яттю, голосом і відкритими дверима.
