Чай – один з найдавніших і найулюбленіших напоїв у світі. Його історія як напою почалася в Китаї понад п’ять тисяч років тому, і легенди приписують відкриття чаю імператору Шень-нуну. Назва «чай» прийшла від китайського слова «ча» (буквально «молодий листок»), тоді як у західноєвропейських мовах закріпився варіант «tea» – через те, що морем чай привозили з південних провінцій Китаю, де його назва звучить як «ти». В Україні задовго до появи власне чаю люди вживали трав’яні настої, відвари з сушених плодів та узвари, а традиційний китайський чай завезли з Китаю в наші краї у XVII столітті. Саме через Київ цей напій потрапив і до Європи, де спочатку його подавали як екзотичні ліки, а вже з кінця XVIII століття чай почав набувати популярності як повсякденний тонізуючий напій серед аристократії.
Сьогодні різновидів чаю існує безліч. Усі класичні сорти – чорний, зелений, білий, жовтий, улун (бірюзовий) та пуер – походять з однієї рослини Camellia sinensis, але відрізняються способом обробки і ступенем ферментації листа. Чорний чай (у Китаї його називають «червоним») повністю ферментований, зелений – неферментований, улун – напівферментований, білі й жовті чаї піддаються мінімальній обробці, а пуер спеціально витримується для глибокої ферментації. Окрім цього, існують ароматизовані чаї з додаванням фруктів, квітів чи трав, а також трав’яні настої без чайного листа – наприклад, ромашковий, м’ятний або традиційний український іван-чай із зніту. Ще у XVIII столітті більшість простих киян пили саме такі напої: відвари сушених трав і плодів замість дорогого імпортного чаю.
Наприкінці XVIII століття чай відносно важко завойовував симпатії киян. Спочатку його подавали лише в будинках заможних містян, а більшість людей навіть не куштували цього дива. Показовий випадок: грабіжники, що вночі залізли до крамниці на розі Андріївського узвозу та Братської вулиці, повикидали ящики з чаєм, не второпавши, що це за товар і якої він вартості. У ті часи чай був дорогим імпортним напоєм, щодня його могли дозволити собі лише аристократи. Причому навіть у багатих родинах чайне частування вважалося неабиякою розкішшю, тож процес заварювання був настільки важливим, що господиня дому виконувала його особисто – чи не єдина кухонна справа, яку шляхетні пані робили власноруч. У київських домах існував свій ритуал: цукор зберігали під замком у цукерниці (маленький ключик завжди був у господині) і спеціальною ложечкою розкладали потроху по чашках, після чого господиня неквапливо розмішувала напій.
У XIX столітті чай ширився серед різних прошарків київського суспільства, набуваючи місцевого колориту. Наприклад, міські чиновники запозичили європейську моду додавати до чаю алкоголь: замість рому вони плескали в чашку горілку – такий «діловий» рецепт чаю по-київськи був популярний на офіційних прийняттях. Аристократи мали власні вишукані способи: у гарячий чай додавали тонкі скибочки духмяних яблук сорту «ананасне» або груш особливого монастирського сорту «лимонник», настоюючи фрукт кілька хвилин для особливого смаку. Після війни 1812 року кияни завдяки солдатам призвичаїлися до чаю з самоварів як до зігріваючого напою. Один з героїв тієї війни, київський генерал Василь Костянецький, прославився ексцентричним способом чаювання: він засипав сухе чайне листя просто в склянку, заливав окропом, давав напою час настоятися і пив без цукру, а потім… з’їдав заварене листя.
Поступово в Києві з’явилися і демократичні «чайні» заклади. Перша чайна (трактир) відкрилася на Подолі, і згодом таких закладів стало багато. Студенти полюбляли пити чай саме у трактирах, де діяло правило: окріп підливають доти, доки не скінчиться заварка – тож за один раз можна було випити хоч із десяток склянок. Серед київських спудеїв поширився й свій хитрий метод економії: пити чай «вприкуску» із цукром-рафінадом. Спеціальні пресовані цукрові «голови» ламали на дрібні шматочки і не кидали в чашку, а відкушували по крихті вприкуску з ковтком чаю. У другій половині ХІХ століття запашний напій вже став невід’ємною частиною міського життя для всіх станів. В різних домах склалися власні стилі чаювання – від простих до вишуканих – і відрізнялися вони більше не самим чаєм, а тим, що подавалося до нього. Виникла навіть мода на пишні «чайні сніданки»: разом із самоваром на стіл виставляли і солодощі (торти, тістечка), і наїдки нетипові для чаювання – ковбасу, солону рибу, ікру, сир тощо. Кожен міг обрати собі «прикуску» до смаку, тож нерідко такі ранкові чаювання переростали у довгі застілля із міцнішими напоями.
Цікаво, що у 1876 році київська міська дума навіть намагалася боротися з пияцтвом за допомогою чаю: купцю Василю Бурлею виділили 500 карбованців на облаштування народної тверезницької чайної. Однак цей експеримент успіху не мав. Торгівля безалкогольними напоями не змогла перебити прибутковість шинків, тож чай доповнив, але не замінив собою традиційну горілку в київському побуті.
Сьогодні чайна культура в Києві переживає новий підйом. Попри давню любов містян до кави, дедалі більше людей цікавляться мистецтвом чаювання: з’являються спеціалізовані чайні клуби, крамниці та студії, власні українські бренди пропонують якісний чай, проводяться дегустації та майстер-класи. В меню майже кожного столичного кафе знайдеться з десяток позицій чаю – від класичного чорного з лимоном до зеленого сенча чи трав’яного збору. Асортимент значно виріс: тепер у вільному доступі навіть такі вишукані різновиди, як улун, матча чи пуер, а також авторські купажі зі спеціями та фруктами. Тим, хто хоче скуштувати «чай з історією», варто вирушити не до модної кав’ярні, а в музей. У Музеї Булгакова на київському Андріївському узвозі гостей і досі частують чаєм за старовинними родинними рецептами – тут можна спробувати і чай від бабусі Турбіної, і фірмовий чай Ларіосіка, й інші унікальні смаколики на затишній веранді будинку №13.
11–12 жовтня в павільйоні №4 на ВДНГ відбудеться осінній Kyiv Tea Festival 2025 – найбільший фестиваль чаю в Україні. Ця подія від команди TEAHOUSE об’єднає всіх поціновувачів чаю на два дні, сповнені аромату заварених напоїв, теплих розмов і натхнення. На гостей чекатиме великий чайний ярмарок: понад 40 учасників запропонують дегустації різноманітних сортів – від класичних чорних і зелених до улунів, пуерів, матча й авторських сумішей. Паралельно діятиме маркет оригінального чайного посуду, текстилю та ласощів до чаю, що створять неповторну атмосферу фестивалю. Окрема «Чайна вулиця» занурить відвідувачів у світ чайних церемоній: київські чайні клуби представлять тут різні традиції чаювання – від камерних медитативних до видовищних шоу. Почесним гостем стане Посольство В’єтнаму, яке привезе на фестиваль унікальні фермерські сорти зеленого чаю, недоступні в широкому продажі. Протягом заходу працюватиме і «Чайна школа» з лекціями та майстер-класами про тонкощі заварювання, а для справжніх ентузіастів організують «чайну барахолку» – місце для обміну й ремонту улюбленого чайного начиння.
