Анатолій Миколайович Дяченко — український актор театру й кіно, шоумен і телеведучий, чиє життя було нерозривно пов’язане з Києвом. Народжений 20 березня 1959 року у родині з робітничими традиціями, Анатолій із дитинства проявляв живу вдачу та неабияку артистичність. Попри скромне походження, він обрав творчий шлях і після школи вступив до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, де навчався разом із майбутнім другом і колегою Віктором Андрієнком.
Після служби у Хабаровському ансамблі пісні й танцю Дяченко повернувся до Києва і розпочав сценічну кар’єру в Театрі естради та Театрі мініатюр “Шарж”. Його характерна зовнішність і природне комедійне чуття зробили його ідеальним виконавцем ролей кумедних роззяв і добродушних телепнів. Згодом актор розширив свої горизонти, активно працюючи на телебаченні та у кінематографі. Починаючи з 1990 року, разом із Віктором Андрієнком та Дмитром Тупчієм, Дяченко створював комедійні серіали для перших комерційних телеканалів незалежної України, орієнтовані як на дорослу, так і на дитячу аудиторію.
Творчість Анатолія Дяченка швидко вийшла за межі українського простору. Він став добре впізнаваним актором у країнах СНД, особливо завдяки участі у новорічних телевізійних мюзиклах. У проєктах “Вечори на хуторі біля Диканьки”, “За двома зайцями” та “Сорочинський ярмарок” він працював пліч-о-пліч із такими зірками, як Ані Лорак, Алла Пугачова, Софія Ротару та Валерій Меладзе, демонструючи надзвичайну органічність і талант. Серед його кіноробіт — фільми “Нероби”, “Жіноча інтуїція”, “На полі крові”.
Окрім акторської діяльності, Дяченко проявив себе як харизматичний телеведучий. Його гумористичний тандем із Іллею Ноябрьовим у проєкті “Золотий Гусак” користувався великою популярністю. Також Анатолій вів програму “3х4. Найкумедніше домашнє відео”, спочатку на телеканалі Інтер, а згодом на ICTV.
В особистому житті Дяченко тричі одружувався. Його першою дружиною стала актриса Наталя Довга. Від другого шлюбу з програмісткою Наталією народився син Андрій. Останньою супутницею життя актора була лікарка Ольга, яка була на 16 років молодша за нього.
Останньою творчою роботою Анатолія стала роль у фільмі “Утьосов. Пісня довжиною в життя”, де він зіграв у стрічці, присвяченій легендарному Леоніду Утьосову. Його акторський талант, почуття гумору та щира любов до мистецтва дозволили йому залишити помітний слід у культурному просторі України.
Трагічна загибель 13 липня 2005 року в автокатастрофі передчасно обірвала життя талановитого митця. За версією слідства, причиною аварії став серцевий напад, що спричинив втрату керування автомобілем. Похований Анатолій Дяченко на Байковому кладовищі в Києві — місті, яке стало його колискою і домівкою, де його ім’я навіки залишилося у пам’яті шанувальників.