Іван Франко, один із найвизначніших діячів української культури, мав глибокий і тривалий зв’язок із Києвом. Хоча народився у селі Нагуєвичі на Галичині, саме столиця Наддніпрянської України стала для нього одним із центрів інтелектуального та літературного життя. Київ приваблював Франка як місто активного українського руху, осередок вчених, письменників, публіцистів і видавців. Тут він не лише виступав перед публікою, але й публікувався в періодиці, що відігравала важливу роль у формуванні національної ідентичності. У Києві виходили його статті, рецензії, вірші, що сприяло його утвердженню як мислителя та громадського інтелектуала всієї України.
Франко неодноразово приїжджав до Києва, особливо у 1890–1900-х роках. Тут він співпрацював із провідними редакціями часописів, зокрема з «Київською старовиною». Його діяльність у місті охоплювала не лише літературну, а й наукову площину: Франко виступав у наукових товариствах, проводив лекції, брав участь у дискусіях. Київ був для нього не лише культурною сценою, а й простором глибокого діалогу між різними регіонами українських земель. Саме тут Франко відчував потенціал для єдності Сходу і Заходу України через інтелектуальну працю. У своїх спогадах і листах він неодноразово згадував про теплий прийом київської інтелігенції та особливу атмосферу творчого піднесення.
Окреме місце в київському періоді Франка займає його співпраця з Михайлом Грушевським. Саме Грушевський, перебуваючи в Києві на чолі Наукового товариства ім. Шевченка, активно сприяв участі Франка в академічному житті столиці. Франко, попри погіршення здоров’я, продовжував публікуватися в київських виданнях до останніх років життя. Його постать залишила помітний слід у київській культурній пам’яті. Нині в Києві встановлено меморіальні дошки, проводяться конференції, присвячені його спадщині, а його твори досі звучать у стінах київських університетів та бібліотек.