Серед численних імен, пов’язаних із мистецькою спадщиною Києва, ім’я Льва Перфілова вирізняється особливою емоційною силою. Не лише за рахунок кіноролей, які стали знаковими для кількох поколінь глядачів, а й завдяки драматичному особистому життю, щирості акторської гри та громадянській позиції. Народжений у 1933 році в російській Коломні, він пройшов довгий шлях до київської кіностудії ім. Довженка, де сформувався як майстер епізодичних образів. Доля закинула його на Камчатку, де в шкільні роки він відкрив для себе театр. А вже після завершення навчання в легендарному училищі ім. Щепкіна, обрав Україну як свій творчий дім. У 1963 році Перфілов остаточно оселився в Києві — місті, де почалася його справжня акторська слава. Його кінематографічна кар’єра нараховує понад 150 ролей, серед яких найвідомішою стала поява у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» в ролі фотографа «6 на 9».
Його доля була сплетена з Києвом не лише творчо, а й особистісно. Переїзд сюди після болісного розлучення й втрати першої сім’ї став точкою відліку нового періоду. Саме тут він пережив кілька шлюбів і внутрішню кризу, що ледь не привела до самогубства. Але місто подарувало йому новий шанс — зустріч із Вірою, молодшою на 26 років телеграфісткою, з якою він прожив останні 17 років життя. Цей союз став тихою гаванню для актора, що вже мав за плечима етапи кар’єрного злету, творчого застою і втрати здоров’я. Його гостре почуття справедливості, вміння самопожертви і самоіронії проявлялися не лише на екрані. Він виступав на захист безробітних акторів у 90-ті роки, вів авторську передачу, яка була закрита, що стало важким ударом по його вразливій душі. Незважаючи на беззаперечні заслуги, звання Народного артиста України Перфілов так і не отримав — життя обірвалося раніше, ніж чиновники поставили останній підпис.
Останні роки життя Перфілова минули в Києві, з якого він не хотів виїжджати, попри запрошення на інші студії. Його голос, образ, іронія — усе це залишилося у пам’яті глядачів завдяки кіно і телебаченню. Похований він на Лісовому кладовищі, там, де спочивають багато видатних киян. Його спадщина — це не лише ролі, а й приклад гідності, людяності та любові до свого міста й професії. Київ був його сценою, притулком і останнім домом.