Михайло Терещенко — одна з найяскравіших і водночас суперечливих постатей початку ХХ століття. Народжений у Києві в 1886 році в родині цукрового магната Івана Терещенка, він був спадкоємцем не лише великих статків, а й інтелектуальної, культурної та політичної амбіції цілої династії. Отримавши глибоку освіту в Києві, Москві та Лейпцигу, Терещенко вільно володів 13 мовами, працював у Московському університеті, займався видавничою справою, меценатством і бізнесом. Він входив до вищого світу імперської Росії, був знайомий з Олександром Блоком, підтримував театри, фінансував мистецьке видавництво «Сірін» і захоплювався балетом. Проте паралельно вів інтенсивну ділову діяльність — як банкір, цукрозаводчик і представник комітетів оборони під час Першої світової війни.
У вирі революційних подій 1917 року Терещенко опинився в самому епіцентрі політичного життя: спочатку як міністр фінансів, а потім — міністр закордонних справ Тимчасового уряду. Його прагматизм, відсутність жорсткої ідеологічної позиції та дипломатична гнучкість дозволили йому утримуватися в керівництві уряду в період стрімкого занепаду імперії. Як дипломат, він намагався знайти компроміс між соціалістичними ідеями, союзницькими зобов’язаннями Росії у війні та новими викликами революції. Терещенко був одним із тих, хто підтримував діалог з Українською Центральною Радою, але уникав різких рішень до скликання Установчих Зборів. Після більшовицького перевороту він опинився за ґратами в Петропавлівській фортеці, згодом викуплений і змушений залишити країну.
Життя в еміграції стало новим етапом для Терещенка. Позбавлений маєтків і статків, він зумів відновити позиції як бізнесмен у Франції, Великій Британії та Африці. Попри особисті втрати, розлучення та вигнання, він не втратив людяності: допомагав українським біженцям, створював притулки, хоча не афішував своєї благодійності. Його останні роки минули в Монако, де він помер 1956 року. Біографія Михайла Терещенка є прикладом долі людини, що виросла в імперії, керувала нею, а згодом — залишилась на її руїнах, зберігши гідність, працездатність і зв’язок із Батьківщиною навіть у вигнанні.