Микола Федорович Козловський — один із найяскравіших фотографів України ХХ століття, який зумів створити унікальний образ Києва у світлинах і водночас зберегти дух часу у портретах епохи. Його творчий шлях розпочався з надзвичайної історії: підлітком, рятуючись від голоду, він опинився в дитячій комуні Макаренка, де завдяки таланту в авіамоделюванні здобув перемогу у міжнародному конкурсі. Приз — фотоапарат — став тим ключем, що відкрив двері до великої фотографії. Автомобіль як інший приз відібрали, а камера залишилася з юнаком назавжди. Першою серйозною роботою стало документування відкритого суду над нацистами на Майдані Незалежності у 1946 році — подія, що закарбувалась не лише в історії міста, а й у подальшій долі молодого фотомитця.
Уже з 1948 року Козловський працював фотокореспондентом журналу «Огонёк» в Україні. Його об’єктив фіксував як важливі державні події, так і просте міське життя, змальовуючи Київ із особливою теплотою. Він вирушав у масштабні закордонні подорожі, зокрема у 1960-х здійснив маршрут через Балкани, Середземномор’я, Африку, Індію, Східну Азію до Японії. У Кіото його урочисто зустрічали як почесного гостя. Повернувшись, він видав знакову фотокнигу «Через 15 морів та 2 океани». Проте серцем і душею Козловський завжди залишався в Києві. У місті-саді він мешкав до кінця життя, захоплюючись його людьми, парками, новобудовами й природою, про які розповідав у численних альбомах, серед яких «Києве мій» — лауреат Шевченківської премії 1986 року.
Його улюбленими сюжетами стали кияни — реальні та щирі, на відпочинку, на роботі, у щоденному житті. Він знімав непомітно, тонко вловлюючи емоцію, але не цурався і напівпостановочних композицій. Серед героїв його знімків — не лише звичайні перехожі, а й видатні особистості: Хрущов, Патон, Рильський, Шостакович, Антонов, Блохін. Деякі з них відкрились по-новому завдяки його об’єктиву. Водночас Козловський ніколи не робив автопортретів — немов ставив себе поза кадром, залишаючи головним героєм життя міста і його мешканців. Помер Микола Федорович 15 серпня 1996 року в Києві, залишивши по собі безцінний фотолітопис — понад 30 альбомів, серед яких шість присвячено саме столиці України. Його спадок — це візуальна історія міста, що не втрачає сили навіть десятиліття потому.
