Олена Теліга — одна з найяскравіших постатей українського національного й культурного відродження першої половини ХХ століття. Поетка, публіцистка, борчиня за незалежність, вона увійшла в історію не тільки своєю творчістю, а й безкомпромісною життєвою позицією. Її шлях — це перетин поетичної чутливості, особистої драми і політичної рішучості, що врешті завершився трагічно в Бабиному Яру.
Народжена в Росії, вихована в Петербурзі, донька українського інженера Івана Шовгеніва довгий час не усвідомлювала себе українкою. Та переїзд до Києва, а згодом — еміграція до Чехословаччини стали для неї переломними. Саме у Празі Олена пережила болісне, але рішуче “пробудження” — вийшла з російськомовного кола, відстоюючи гідність української мови у студентській компанії. Відтоді українська ідентичність стала її вибором і сенсом. Там же вона зустріла кохання — сотника армії УНР Михайла Телігу, з яким пережила і злидні в польському селі, і спільну боротьбу.
Творчий талант Теліги визрів у важких умовах еміграції. Її поезія — це не тільки інтимна лірика, а й пряма відповідь на виклики часу. Лист від Дмитра Донцова, що згодом став і натхненником, і, ймовірно, об’єктом її потаємних почуттів, став вирішальним поштовхом: Олена поринула у літературне життя, її вірші друкувалися у провідних виданнях. Але поезія для неї ніколи не була втечею — радше формою боротьби. Її лірика напружена, вольова, сповнена внутрішнього вогню.
Після вступу до ОУН і початку війни Теліга повертається до Києва. Її Київ уже зруйнований і змучений, але вона вперто береться за відновлення культурного простору: редагує тижневик “Літаври”, очолює Спілку письменників. Вона відмовляється коритися окупаційній владі, публічно критикує лояльність інтелігенції до нацистського режиму, ігнорує заклики до втечі. У лютому 1942 року разом із чоловіком її арештовує гестапо — обоє гинуть, найімовірніше, в Бабиному Яру.
Поетична спадщина Олени Теліги складає всього 38 віршів, але кожен із них — це вибух емоції, гідності, жаги дії. Вона не встигла створити багато, та її життя стало головним твором — прикладом непохитної вірності ідеї, любові до слова, свободи й Батьківщини.