Ім’я Маргарити Кринициної стало синонімом одного з найяскравіших образів радянського та українського кіно — Проні Прокопівни з комедії «За двома зайцями». Однак за маскою комедійної героїні ховалося життя, сповнене суперечностей, болю й боротьби за право бути не лише «смішною», а й глибокою, багатогранною актрисою.
Маргарита Василівна народилася 1932 року на Уралі, але її доля назавжди буде пов’язана з Києвом. Дитинство було нелегким: розлучення батьків, жорстка мачуха, рідкі зустрічі з матір’ю, яка залишилася в іншому місті. Єдиним порятунком для дівчинки стала сцена: ще в школі вона дивувала однокласників пародіями й витівками. Після переїзду до Молдови вирішила вступати до акторських вишів Москви — і одразу ж потрапила у ВДІК. У 1955 році, по закінченні навчання, отримала розподіл у Театр кіноактора, а з 1959 року остаточно переїхала до Києва. Вона знімалася у численних фільмах: «Весілля в Малинівці», «Бумбараш», «Дачна поїздка сержанта Цибулі», «Зелений фургон», однак її акторське амплуа зводилося до епізодичних і характерних ролей. Золота клітка Проні Сірко — і слава, і прокляття. Після гучного успіху стрічки Криницина стала впізнаваною, але… нерозкритою. Вона не отримала нових великих шансів, і з гіркотою говорила, що ярлик комедійної актриси став її вироком.
Її життя не було захищеним і поза камерою. Чоловік — відомий сценарист Євген Онопрієнко — підтримував дружину у творчості, але це не рятувало від особистих драм. Маргарита страждала через малу кількість ролей, а в пізні роки — від самотності, хвороб, байдужості системи. Останні роки вона провела на самоті, на 17-му поверсі панельної київської багатоповерхівки. Зірка народної любові, народна артистка України, лауреатка премії Довженка, вона залишалася забутою. І лише пам’ятник героям «За двома зайцями» на Андріївському узвозі став символом вдячності Києва, якому вона віддала десятиліття життя. Там, на відкритті, вона стояла поруч зі своєю безсмертною героїнею.
У пам’яті киян Маргарита Криницина залишилася не лише Пронею, а жінкою, яка гідно пройшла складний шлях і зробила Київ — містом своєї долі.