Ім’я Сержа Лифаря — приклад того, як талант, народжений у Києві, здатен змінити світову культуру. Один із найвизначніших танцівників і хореографів XX століття, він став символом французького балету і водночас зберіг вірність українському корінню. Його життя — це шлях митця, який ніколи не забував про Київ, хоч і був змушений залишити його ще юнаком.
Народжений у Пирогові або Віті-Литовській, Лифар провів дитинство у центрі Києва — на Тарасівській вулиці, поруч із ботанічним садом. Він співав у хорі Софійського собору, навчався у гімназії, відвідував заняття в Київській консерваторії. Його мистецьке становлення відбулося у студії Броніслави Ніжинської при Оперному театрі. 1922 року разом із учителькою він емігрував до Парижа. У «Російському балеті» Сергія Дягілєва юний танцівник пройшов шлях від кордебалету до зірки. А після смерті Дягілєва — в 24 роки — очолив балетну трупу «Гранд-Опера» і став новим героєм французької сцени.
У «Гранд-Опера» він створив понад 200 вистав, виховав 11 зірок, заснував Інститут хореографії і ректорував в Університеті танцю. Він отримав орден Почесного легіону, викладав у Сорбонні, спілкувався з Пікассо, Кокто, Шагалом. Його балети — «Ікар», «Сюїта в білому» — стали класикою. Водночас, як митець і бібліофіл, Лифар зібрав одну з найцінніших у Європі бібліотек зі стародруків, частина якої сьогодні зберігається у Києві, в публічній бібліотеці імені Лесі Українки. І навіть маючи славу в Європі, Лифар не змінив громадянства, залишивши за собою паспорт Нансена — символ вірності Батьківщині.
Після десятиліть вигнання Київ повернув йому пошану: іменем Лифаря названо вулицю, трамвайну станцію, засновано Міжнародний конкурс його імені, відкрито музейну експозицію. Його могила в Парижі прикрашена написом: Serg Lifar de Kiev. А мініскульптура «Золота туфелька» на фасаді київського готелю нагадує: торкнись і піднесешся, як він — у висоту, де танець перетворюється на легенду.