Варвара Ніколівна Ханенко (Терещенко) – одна з найяскравіших представниць славетної київської династії меценатів, яка перетворила любов до мистецтва на справу всього життя. Народившись 1852 року в Глухові в родині цукрозаводчика і благодійника Ніколи Терещенка, вона змалку ввібрала атмосферу доброчинності, естетики та високої культури. Освіта, отримана вдома, розвинула її природний інтерес до мистецтва. Коли у 1874 році Варвара вийшла заміж за Богдана Ханенка — правника, колекціонера і нащадка давнього козацького роду — їхня родина стала осердям мистецького руху, а подружжя — соратниками в благородному прагненні зібрати скарби світового та українського мистецтва.
З перших кроків спільного життя у них зародилася ідея великої колекції. Під час весільної подорожі до Італії вони придбали перші картини, з яких виросло одне з найкращих зібрань творів західного та східного мистецтва у Східній Європі. Оселившись у Києві, вони збудували будинок на Терещенківській вулиці, де розмістили власний приватний музей. Варвара не лише підтримувала чоловіка, а й сама була рушієм культурної ініціативи — засновувала кустарні майстерні у селах Київщини й Чернігівщини, організовувала ремісничу освіту для дітей і просувала народні промисли на виставках у Києві, Петербурзі та Варшаві. Усе її життя було втіленням служіння не стільки заможній верстві, як народові, що потребував доступу до культури й знань.
Смерть Богдана Ханенка у 1917 році, а згодом і катастрофічні історичні події не зламали Варвару. Вона відмовилась вивезти колекцію до Німеччини, рятувала її під час війни, домоглась повернення експонатів із Москви. У 1918 році вона передала музей у дар Українській академії наук, із єдиною умовою — збереження імені родини Ханенків. Але з приходом більшовиків у 1919 році музей був націоналізований, а Варвару поселили у кількох кімнатах колишнього дому. Навіть у злиднях вона зберігала гідність, передаючи Києву не лише мистецтво, а й приклад величі духу. Померла Варвара Ханенко 7 травня 1922 року. Похована разом із чоловіком у Видубицькому монастирі — у скромності, що контрастує з багатством їхнього духовного спадку.
Внесок Варвари Ханенко у культурне життя Києва не обмежується меценатством: вона стала символом жінки, яка зуміла перетворити приватну справу на загальнонаціональну цінність. Лише у 1989 році музею повернули ім’я засновників, і сьогодні Музей Богдана та Варвари Ханенків — це не лише колекція світових шедеврів, а й жива пам’ять про серце, яке віддало Києву все.