У самому центрі Києва, в провулку Тараса Шевченка, серед шуму туристичних маршрутів і політичної історії міста, існує образ, який багато хто сприймає не просто як мурал, а як своєрідний символ захисту. Йдеться про «Берегиню» — настінний розпис, що з’явився у 2016 році неподалік Майдану Незалежності. На перший погляд це лише яскравий приклад сучасного стріт-арту, однак із часом навколо нього сформувалася ціла низка міських легенд, що додають цьому місцю особливої містичної атмосфери.
Автором муралу є художник Mata Ruda, який приїхав до Києва з Коста-Рики в межах міжнародного проєкту Art United Us. Його роботи відомі глибоким символізмом і зверненням до культурної пам’яті різних народів. У Києві він створив не лише «Берегиню», а й інші образи, натхненні історією та жіночою силою, зокрема портрет кримськотатарської жінки. Проте саме «Берегиня» стала найбільш впізнаваною і водночас найбільш «навантаженою» символами роботою.
На муралі зображена молода жінка, загорнута в синю хустку з вишитими квітами, оточена соняшниками. В українській традиції Берегиня — це не просто міфологічна істота, а уособлення захисту, родинного затишку і життєвої сили. Вона вважається покровителькою дому, здатною відганяти зло і зберігати гармонію. Саме цей образ художник інтерпретував у сучасному міському контексті, поєднавши традицію і урбаністику.
Втім, з часом мурал почали сприймати не лише як мистецький об’єкт. Мешканці та відвідувачі центру Києва почали помічати символічні збіги і надавати зображенню нових сенсів. За однією з поширених міських історій, «Берегиня» нібито з’явилася саме там, де місто особливо потребувало захисту після драматичних подій попередніх років. Деякі кияни переконані, що образ став своєрідним енергетичним щитом для цієї частини столиці.
Існує й інша легенда, згідно з якою соняшники навколо фігури мають не лише декоративне значення. У народній символіці вони асоціюються з сонцем, життям і відродженням. Прихильники містичних інтерпретацій вважають, що саме через ці елементи мурал «працює» як оберіг, що акумулює позитивну енергію і поширює її навколо. Дехто навіть говорить про те, що перебування поруч із зображенням викликає відчуття спокою або внутрішньої рівноваги.
Цікаво, що подібні уявлення виникають незалежно від намірів автора. Сам Mata Ruda пояснював, що надихався слов’янською міфологією та образами жінок, які символізують силу і витривалість. Водночас він не закладав у роботу прямого містичного значення. Проте саме поєднання традиційного символу з сучасним міським середовищем створило підґрунтя для появи нових інтерпретацій.
У ширшому контексті «Берегиня» є прикладом того, як сучасне мистецтво може інтегруватися в міську міфологію. Київ, як місто з багатошаровою історією, завжди був відкритим до таких трансформацій. Стародавні легенди тут співіснують із новими урбаністичними сюжетами, а звичайні об’єкти можуть набувати символічного значення. Мурал у провулку Шевченка став частиною цього процесу, перетворившись із арт-об’єкта на елемент культурної пам’яті.
Сьогодні «Берегиня» залишається популярною точкою на карті міста, але її значення виходить за межі туризму. Вона нагадує про зв’язок поколінь, про роль жінки як хранительки і про здатність культури адаптуватися до нових умов. У часи невизначеності такі символи набувають особливої ваги, адже дозволяють місту зберігати свою ідентичність.
Таким чином, мурал стає не лише візуальним акцентом, а й частиною невидимої структури міста — тієї, що складається з вірувань, асоціацій і колективного досвіду. І хоча його містичні властивості неможливо довести, сама наявність таких історій свідчить про те, що Київ продовжує створювати власні легенди навіть у XXI столітті.