Маленький сквер на Володимирському проїзді завжди був більше, ніж просто зеленим куточком серед міського шуму. Його затишні доріжки, вишуканий фонтан та старовинні ліхтарі зберігають чимало легенд і таємниць, які передаються з покоління в покоління. Чавунний фонтан, відлитий на заводі Олексія Термена наприкінці ХІХ століття, за переказами, має не лише естетичну цінність, а й містичну силу. Кажуть, що його вода здатна виконати бажання, якщо загадати його опівночі в день літнього сонцестояння. Однак бажання мають бути чистими і добрими — інакше фонтан може зупинити свій водограй, ніби ображений на тих, хто просить.
Деякі кияни стверджують, що у світлі ліхтарів скверу вечорами можна побачити тіні минулого. За легендою, тут з’являється образ молодої жінки в старовинному вбранні — це нібито душа однієї з перших киянок, яка закохалася в інженера, що проектував фонтан. Її кохання залишилося нерозділеним, і вона приходить до скверу щоночі, сподіваючись зустріти його примару серед мерехтіння ліхтарів.
Зелені насадження скверу також мають свої таємниці. Сосни, які ростуть уздовж алеї, вважалися деревами-оберегами ще з давніх часів. Люди вірять, що їхні голки затримують негативну енергію міста, захищаючи кожного, хто приходить сюди з чистими думками. А кущі гортензії, що змінюють відтінки протягом літа, за народними повір’ями відображають не тільки настрій природи, а й душевний стан відвідувачів. Якщо гортензії яскраві та рясні — значить, місто в гармонії зі своїми людьми.
Неподалік від фонтану Термена знаходиться ще один сквер — більш відкритий, де завжди чути сміх дітей. Але навіть тут чутно легенди. Старожили розповідають, що дитячий сміх у цьому місці здатен розганяти примари і тіні, тому тут завжди панує особливий захист — дитяча радість, яка перемагає будь-які темні сили.
Сквер на Володимирському проїзді поєднує у собі багато вимірів. Він стоїть на перетині історії та сучасності, романтики і міських легенд. Софійська площа, величний собор, фунікулер — усе це додає містичної аури місцю, яке живе своїм, таємничим життям. Кожен крок тут — як сторінка з давнього роману, де слова написані не чорнилом, а шелестом листя і тихим дзюрчанням фонтану.
Вечорами, коли ліхтарі загоряються м’яким світлом, а повітря наповнюється ароматом квітучих гортензій, сквер перетворюється на простір для роздумів і мрій. Можливо, саме тому він надихає художників і поетів, які знаходять у його затінку джерело нових історій. І хоча сквер здається скромним, його атмосфера говорить про те, що справжні таємниці міста не обов’язково ховаються у великих палацах чи підземних ходах — вони можуть жити в маленькому сквері, де навіть легкий подих вітру здається сповненим давніх переказів.
