Володимирська гірка – одна з найромантичніших і водночас найзагадковіших місцин Києва. Вона підноситься над Дніпром, відкриваючи панораму, яку знає кожен мешканець столиці. Але за цією мальовничістю ховаються міфи, старовинні перекази й урбаністичні легенди, що вже понад століття огортають цю частину міста серпанком таємниці. Центральне місце в цьому ансамблі посідає пам’ятник святому князю Володимиру, встановлений 1853 року. Його хрест із самого початку підсвічували, спершу газом, згодом електрикою, а нині – прожекторами. Та сама фігура князя, звернена до Дніпра, приховує загадку: без спеціальної оптики неможливо розгледіти обличчя святого. Мовчазна постать ніби споглядає минуле, а під нею, як подейкують, заховані церковні коштовності. За легендою, постамент стоїть над таємничим колодязем, здатним зруйнувати Київ, якщо його відкрити.
Таємничість гірки не обмежується лише фігурою хрестителя Русі. Тут розташована і Кокорівська альтанка – місце сили для багатьох киян. Вона була зведена на кошти купця-мецената Кокорева, і сьогодні, як і півтора століття тому, дарує спокій і незабутні краєвиди. Альтанка стоїть над урвищем, з якого відкривається вид на Поділ і Дніпро, що тільки підсилює її містичну ауру. Неподалік можна знайти й дивну скульптуру Данте Аліг’єрі, творця «Божественної комедії», що ніби ненароком заблукав серед київських ландшафтів. Чому саме Данте, і хто ініціював появу цього пам’ятника – питання, що й досі залишаються без остаточних відповідей. Хтось бачить у цьому алегорію на пекельні шари історії міста, інші – витончену гру культур.
Піднятися на Володимирську гірку можна за допомогою фунікулера – ще однієї аномалії столичного ландшафту. Створений понад сто років тому, він сам по собі є частиною міської легенди. Кажуть, уночі вагончик може рухатись без оператора, ніби підкоряючись духам минулого. Гірка завжди була місцем, де переплітається буденність і вічність: від дитячого майданчика – до мовчазної постаті хрестителя, від романтичної лавки – до легенд про потаємні тунелі під парком. Київ’яни й досі вірять, що тут можна почути відлуння дзвонів затоплених храмів, якщо зупинитись на мить у тиші парку.
