У столичному мистецькому просторі відкрилася одна з найглибших та історично наснажених виставок року — «Бентежні роки. Митці з України в École de Paris». Вона розповідає не лише про мистецтво — а й про сміливість, втрату, еміграцію, пошук свободи та силу творчого духу в екзилі. Проєкт пропонує заглибитися у добу першої половини ХХ століття — час складних трансформацій у Європі, коли Париж став притулком і водночас каталізатором для митців з усього світу, включно з українцями.
Термін École de Paris позначає багатонаціональну мистецьку спільноту, що сформувалася на Монпарнасі у 1910–1930-х роках. Париж приваблював вільнодумством і мистецькою свободою — рисами, які в умовах політичних та національних потрясінь ставали життєво важливими. Для митців з України, які пережили революцію, війну, погроми, переслідування чи еміграцію, французька столиця була не лише місцем творчості, а й територією виживання.
Виставка представляє твори 24 українських митців із приватних зібрань, серед яких такі знакові постаті, як Олекса Грищенко — мандрівник, модерніст і колорист з неповторним баченням Середземномор’я; Василь Хмелюк — експресіоніст і майстер темних, тривожних полотен; Микола Глущенко — розвідник і живописець із долею, гідною роману; Соня Делоне — одна з найяскравіших зірок арт-деко та орфізму, що народилася в Україні, але творила нову візуальну мову модернізму у Франції.
Ці митці — не просто вихідці з українських територій. Вони творили на перетині культур, залишаючи яскравий слід в історії європейського мистецтва. Хтось став частиною французької богеми, хтось долучився до армійських лав, а хтось загинув у нацистських концтаборах. Їхні біографії — це особисті трагедії й перемоги, а їхні полотна — живі свідчення того, що мистецтво не знає кордонів, але добре пам’ятає свої витоки.
Візуально та концептуально експозиція має камерний, але насичений характер. Понад два десятки робіт охоплюють різні стилі — від кубізму до абстракції, від символізму до фовізму. Кожен експонат супроводжується коротким описом, що допомагає розкрити не лише художні особливості твору, а й його історичний контекст. Атмосферу доповнює показ унікального короткометражного фільму «Монпарнас» (1929) режисера Євгена Слабченка — документального портрету паризької богеми того часу.
Це не лише художня подія — це жест пам’яті. Виставка «Бентежні роки» ставить перед глядачем важливе питання: що означає бути українським митцем у світовому контексті, і як історія повторюється в нових формах? В умовах сучасних воєнних викликів ця експозиція набуває особливої актуальності, нагадуючи, що еміграція українських художників до Парижа тоді — і втечі та переосмислення сьогодні — мають спільні корені в пошуку свободи, миру та мистецької самореалізації.
Це виставка для тих, хто любить досліджувати глибини — не лише мистецтва, а й людських доль. Вона промовляє до кожного, хто цікавиться не тільки красою, а й складною історією культурної ідентичності.