Щороку у другу суботу вересня Україна відзначає День українського кіно. Це свято — не лише вшанування режисерів, акторів, сценаристів, операторів та інших фахівців, що створюють кінематографічне мистецтво. Воно є символом усвідомлення українцями власної культурної ідентичності, спадкоємності поколінь митців та їхньої ролі у формуванні національного образу на міжнародній арені. Кіно завжди було дзеркалом часу: у ньому відбивалися історичні катаклізми, суспільні трансформації та пошуки смислів. Історія українського кінематографа — це водночас історія народу, що переживав імперське підкорення, тоталітарний контроль, відродження незалежності та теперішню боротьбу за свободу.
Перші кінопокази в Україні відбулися вже наприкінці ХІХ століття, коли в Києві та Одесі демонстрували винахід братів Люм’єр. Незабаром з’явилися і перші фільми власного виробництва. Одним із піонерів вважають Данила Сахненка, який у 1909 році зняв картину «Запорізька Січ». У 1920-х роках українське кіно пережило справжній розквіт завдяки діяльності Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Саме тоді з’явилися знакові фільми авангардного мистецтва, які поєднували національний фольклор, міфологію та новаторські кінематографічні прийоми.
Центральною постаттю українського кіностав Олександр Довженко. Його стрічки «Звенигора», «Арсенал» та особливо «Земля» заклали підвалини так званого поетичного кіно. У цих роботах на перший план виходила не фабула, а образність, символіка, філософія життя і смерті, гармонія людини й природи. «Земля» стала всесвітньо визнаним шедевром, увійшла до рейтингу найкращих фільмів в історії кінематографа й принесла Україні ім’я режисера-новатора.
У радянську добу кінематограф залишався водночас і інструментом ідеології, і полем для творчих проривів. Особливо яскравим періодом стали 1960-ті, коли з’явилося явище українського поетичного кіно. Сергій Параджанов створив легендарні «Тіні забутих предків», які отримали десятки міжнародних відзнак і стали вікном у самобутній світ гуцульської культури. Юрій Іллєнко зняв «Криницю для спраглих» — картину, яка стала символом пошуків нової художньої мови, але була заборонена цензурою на десятиліття. Кіра Муратова розвивала власний стиль, сповнений парадоксів, іронії та психологічної глибини. Попри обмеження, саме тоді Україна заявила про себе як про територію сміливих експериментів і художніх відкриттів.
З проголошенням незалежності 1991 року українське кіно зіткнулося з важкою кризою. Держава не мала достатніх ресурсів для підтримки галузі, кількість стрічок різко скоротилася. Проте навіть у ті часи з’являлися роботи, що ставали подіями. «Фучжоу» Михайла Іллєнка, «Приятель небіжчика» В’ячеслава Криштофовича, «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка були спробами створити новий український кінематограф, який звертається до історії, сучасності та пошуків власної мови.
Справжнє відродження почалося у 2000-х роках. Олесь Санін презентував фільм «Мамай», першу українську заявку на «Оскар», а згодом — «Поводир». Мирослав Слабошпицький вразив світ своєю стрічкою «Плем’я», знятою без єдиного слова, лише мовою жестів. Ахтем Сеітаблаєв створив героїчні «Хайтарма» та «Кіборги», що закарбували трагічні й героїчні сторінки новітньої історії. Сергій Лозниця отримав міжнародне визнання завдяки своїм документальним і художнім фільмам «Майдан» і «Донбас». У цей час з’являється і нове покоління режисерів — Антоніо Лукіч, Наріман Алієв, Оксана Чепелик, що додають українському кіно жанрового та стилістичного розмаїття.
Повномасштабна війна росії проти України зробила кінематограф не лише мистецтвом, а й свідком та доказом злочинів. Документальна стрічка «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова отримала «Оскар» у 2024 році й стала символом мужності українських журналістів та митців, що ризикують життям заради правди. Українські режисери знімають як фронтові документальні фільми, так і художні драми про героїзм і стійкість народу. Світове кіно нині дивиться на Україну, і кожна нова робота наших митців стає елементом культурного спротиву.
День українського кіно має величезне значення: він нагадує про витоки, класиків і сучасних творців, які завдяки своїй праці формують культурний фронт. Це день пам’яті та пошани, але й день натхнення, адже кінематограф — це мистецтво, яке об’єднує людей, допомагає переосмислювати історію й окреслювати майбутнє.
У 2025 році святкування Дня українського кіно набуло особливого звучання. Президент Володимир Зеленський офіційно надав державному підприємству «Національний центр Олександра Довженка» статус національного. Відповідний указ №677/2025 опублікований на сайті глави держави, передає Укрінформ. У документі зазначається, що статус національного присвоєний з урахуванням вагомих здобутків Довженко-центру у збереженні, популяризації, дослідженні та поширенні національної кінематографічної спадщини в Україні та за кордоном. Як повідомлялося, Національний центр Олександра Довженка (Довженко-Центр) є найбільшим кіноархівом України. У ньому зберігаються понад 7,3 тисячі ігрових, неігрових, анімаційних українських і закордонних фільмів, а також тисячі архівних документів з історії українського кіно. Підприємство було засноване в 1994 році. На сьогодні воно об’єднує фільмофонд, єдину в Україні кінокопіювальну лабораторію, музей кіно, паперовий кіноархів, медіатеку та власне видавництво. До його функцій входить збереження, популяризація, дослідження та поширення національної кіноспадщини в Україні й за кордоном. Одночасно Президент відзначив державними нагородами низку українських кіномитців — як за творчі здобутки, так і за мужність та внесок у зміцнення української культури. Це ще раз підкреслює, що українське кіно є не лише мистецтвом, а й частиною державної політики пам’яті, гідності та боротьби.
Особливим є й те, що Президент України Володимир Зеленський з нагоди Дня українського кіно нагородив орденом «За заслуги» III ступеня (посмертно) митців, які загинули, захищаючи Батьківщину. Серед них — режисер і продюсер Віталій Кокошко, актор і телеведучий Максим Неліпа, кінопродюсер Станіслав Притула, актор театру і кіно Олексій Самойленко, актор Юрій Філіпенко та актор Євген Шумілов. Відповідний указ від 12 вересня оприлюднено на сайті глави держави. Ці імена назавжди увійдуть в історію не лише українського кінематографа, а й у літопис героїзму, адже вони підтвердили своїм життям і смертю, що мистецтво та служіння країні нерозривно пов’язані.
Варто згадати і ще один важливий документ — указ Президента №678/2025, яким присуджено Державну премію України імені Олександра Довженка. Лауреатами 2025 року стали режисерка та сценаристка Жанна Озірна, актор Роман Луцький та акторка Ірина Нірша за створення повнометражного художнього фільму «Медовий місяць». Ця стрічка отримала високу оцінку за сучасний підхід до розкриття теми кохання і випробувань у часи війни. Документом також визначено розмір премії — 200 000 гривень. Це рішення стало важливим сигналом підтримки нової генерації українських кіномитців, які вже сьогодні формують майбутнє національного кіно.