Київ — місто, яке любить розповідати свої історії. Часто вони приховані у старих вуличках, у пам’ятниках і будівлях, знайомих і незнайомих. Але сучасна культура нагадує: історія не повинна бути застиглою в музеях чи підручниках. Вона може бути живою, інтерактивною, навіть ігровою. Яскравий приклад цього підходу — мистецький проєкт «Шукай!», започаткований гідом та культурною менеджеркою Юлією Бевзенко. Це серія бронзових мініскульптур, розкиданих різними куточками столиці, які не лише прикрашають місто, а й повертають його мешканцям і туристам відчуття причетності до історії.
Проєкт «Шукай!» народився з бажання зробити Київ ближчим і зрозумілішим для тих, хто тут живе і хто приїжджає його пізнати. Авторка — Юлія Бевзенко, відома як «менеджер Києва» та амбасадорка міста за версією Kyiv Tourism Awards. Її екскурсійне бюро «Секретний дворик» вже давно відкрило для багатьох новий спосіб дивитися на місто — уважніше, з цікавістю до деталей. Мініскульптури стали наступним кроком: вони дозволяють киянам та гостям столиці досліджувати місто самостійно, ніби у грі-скарбничці. Кожна фігурка має QR-код, який веде до докладної розповіді про її походження. Таким чином історія перетворюється на подорож, де інформація знаходиться буквально під рукою — або ж під камерою смартфона.
Бронзові мініскульптури — це сучасна форма міського мистецтва, яка поєднує меморіальну функцію та туристичну привабливість. Вони достатньо малі, щоб не порушувати міського простору, але водночас мають потужний символічний зміст. Це не звичайні «пам’ятники на п’єдесталах», до яких ми звикли, а радше маленькі коди-підказки, які треба «знайти». Саме пошук стає частиною досвіду: кожна знахідка дарує не тільки нові знання, а й емоції відкриття. Подібні проєкти вже існують у світі — наприклад, у Братиславі чи Ризі, де бронзові фігурки стали візитівкою міст. У Києві ж ця ідея поєднана з унікальними символами столиці, що робить її автентичною та оригінальною.
Однією з найпопулярніших скульптур у проєкті стала мініатюра, присвячена легендарній котлеті по-київськи. Її можна знайти у дворику ресторану «Канапа» на Андріївському узвозі. Це не випадковий вибір: страва давно набула статусу гастрономічної візитівки Києва. За межами України її знають як «Chicken Kyiv», і вона входить до уявного меню символів поряд із борщем чи варениками. Історія цієї страви тягнеться ще з XIX століття, коли у французькій кухні існувала côtelette de volaille. Київська версія відрізнялася особливою начинкою — вершковим маслом із зеленню, перцем чи навіть сиром. Так утворився смак, що поєднав простоту та вишуканість.
У ХХ столітті котлета по-київськи здобула дипломатичне визнання: її подавали на міжнародних прийомах, іноді навіть додаючи інструкцію «як їсти», аби гості не зіпсували одяг від несподіваного сплеску гарячого масла. Водночас у радянські часи страва переживала свої злети й падіння. У ресторанах її готували по-різному, інколи навіть замінюючи м’ясо рибою, але смак залишався унікальним. Зрештою, київська котлета закріпилася як кулінарний символ столиці, поряд із Київським тортом. І сьогодні її можна скуштувати у багатьох закладах міста, кожен із яких додає власні акценти у рецептуру.
Бронзова скульптура, присвячена цій страві, нагадує: кулінарія — це теж історія міста, не менш важлива за архітектуру чи літературу. Вона уособлює дух Києва, його відкритість до світу та здатність створювати щось неповторне на перетині культур. Тут переплітаються французька традиція і українська винахідливість, гастрономія та дипломатія, міський побут і святковий антураж.
«Шукай!» — не просто мистецький експеримент. Це частина міської ідентичності, спосіб інтегрувати історію у повсякденне життя. Мініскульптури стають «точками тяжіння» у міському просторі, стимулюють пішохідний туризм, підтримують локальні бізнеси, адже часто розташовані біля кав’ярень чи ресторанів. Водночас вони працюють як освітній інструмент, адже знайомлять із маловідомими фактами, які важко знайти у підручниках. Важливо й те, що кожна скульптура — це спосіб закарбувати нематеріальні символи. Котлета по-київськи чи Київський торт — це не просто їжа, а частина культурного коду столиці. У бронзі вони набувають нового виміру, стають своєрідними «пам’ятниками смаку».
Мистецький проєкт «Шукай!» — це приклад того, як можна поєднати історію, сучасне мистецтво та туризм, створюючи нові сенси для міста. У бронзових мініскульптурах Київ ніби підморгує своїм мешканцям і гостям: «Поміти мене, відкрий мої історії». І якщо класичні пам’ятники часто сприймаються як щось застигле, то ці маленькі фігурки — живі, інтерактивні й дружні. Вони вчать бачити красу в деталях і цінувати міські легенди. «Шукай!» — це запрошення до діалогу з містом. І, можливо, саме завдяки таким проєктам Київ розкриває себе не лише як столиця з великим минулим, а й як сучасне європейське місто, яке вміє говорити з людьми мовою мистецтва.
