На київських пагорбах, де над Дніпром панує тиша й спогад, височіє один із найдавніших сакральних об’єктів міста — Українська греко-католицька церква Святого Миколая Чудотворця. Її розташування — Аскольдова могила — несе в собі багатовікову історію, що поєднує дохристиянські звичаї, князівські поховання, перші київські храми, спустошення радянської епохи та новітнє духовне відродження. Саме тут, за літописними переказами, у 882 році загинув київський князь Аскольд — імовірно, один із перших християнських правителів Києва. Згодом, на його могилі постала церква, яку, за переказами, спорудила княгиня Ольга. Церква неодноразово зазнавала руйнувань, але завжди відроджувалася — як символ неперервності духовного життя.
Сучасний кам’яний храм був зведений у 1809–1810 роках, коли територію Аскольдової могили перетворили на міський цвинтар. В архітектурному плані це — зразок класицистичного храмового будівництва з гармонійною симетрією, світлими кольорами та купольною композицією. Його зображення увійшло до українського культурного канону завдяки малюнку Тараса Шевченка «Аскольдова могила». Проте історія храму — це не лише про архітектуру. У XX столітті він зазнав поневірянь: радянська влада знищила цвинтар, перетворивши його на парк, а сама церква втратила своє сакральне призначення. Але вже у 1992 році храм повернувся до духовного життя — після урочистого освячення та зусиль греко-католицької громади, яка почала нову сторінку його існування.
Особливе місце в історії храму посідає чудотворна ікона Зарваницької Богородиці, подарована у 90-х роках і розміщена на почесному місці. За легендою, ця ікона має дар захисту й зцілення, і саме біля неї Папа Римський Іван Павло II у 2001 році молився за Україну. Нині церква святого Миколая є не лише архітектурною пам’яткою, а й місцем національної пам’яті: тут відбуваються поминальні служби за загиблими героями, а на прилеглій території спочивають оборонці України, зокрема учасники АТО та Небесної Сотні. Так духовна історія Києва, його архітектура й боротьба за гідність нерозривно поєдналися в одному місці — на схилі, де час зупинився, а віра триває.
