У житті Олександра Мурашка дивовижно переплелися світло й темрява, талант і драма, гідність і трагізм. Один із найвидатніших українських митців початку ХХ століття, він зробив Київ європейським центром мистецтва, створив низку образів, що стали канонічними, і заклав підвалини національної художньої школи. Його життєвий шлях — це не лише історія особистого злету, а й складний портрет епохи, яка, як і його полотна, мала гострі контрасти.
Народжений 1875 року в Києві в родині незаміжньої попівни, хлопчик отримав прізвище Мурашко лише через 18 років — після формального всиновлення вітчимом, іконописцем Олександром Івановичем. Юність митця була типовою для обдарованої, але небагатої дитини: конфлікти в родині, втеча з дому, життя на баржах, боротьба за освіту. Але доленосним стало знайомство з істориком мистецтва Адріаном Праховим і підтримка кола художників, серед яких були Микола Мурашко, Ілля Рєпін і Михайло Врубель. Саме в Петербурзькій академії мистецтв під орудою Рєпіна Мурашко сформувався як професійний митець.
Поворотним моментом стала подорож Європою — Париж, Мюнхен, Відень — де він поглинув впливи імпресіонізму, постімпресіонізму, модерну. Його стиль змінився: барви стали легшими, сюжети — витонченішими. Із захопленого портретиста бурлаків і селян він перетворився на майстра урбаністичних сцен, дам у капелюшках і міського світла. Після повернення до Києва Мурашко стає обличчям українського мистецтва. Він відкриває художню студію в будинку Гінзбурга, очолює майстерню в Українській академії мистецтв, пише сотні полотен, організовує виставки в Берліні, Дюссельдорфі, Кельні, мріє створити навколо себе художню колонію в Києві.
Проте все змінив 1917 рік. Після короткого спалаху надій революція перетворилася на терор. У 1919 році Олександр Мурашко був заарештований за “неспроможність сплатити контрибуцію” і незабаром загинув — за офіційною версією, пограбований і застрелений, за неофіційною — з політичних причин або через помилку в документах. Його смерть стала одним із перших символів знищення національної інтелігенції більшовицьким режимом.
Сьогодні Мурашка згадують як “українського імпресіоніста”, але його значення значно глибше. Він — реформатор, педагог, організатор, культурний амбасадор Києва. Його роботи зберігають світло тієї України, яку не встиг побачити.
Чи хотів він змінити світ через мистецтво? Напевно. Але передусім — залишитися щирим. Як сам казав: «Будьте в мистецтві як діти — щирі й безпосередні».
