Ім’я Вікентія Івановича Беретті (справжнє — Вінченцо Савеліо Джузеппе Антоніо) асоціюється насамперед із Червоним корпусом Київського університету — однією з найвідоміших архітектурних домінант української столиці. Але внесок цього італійського зодчого значно глибший і масштабніший. Його діяльність у Києві, що припала на другу половину 1830-х — початок 1840-х років, не лише позначила місто яскравими прикладами класицистичної архітектури, а й заклала основи нової міської планувальної структури. Саме Беретті належить авторство низки стратегічних проєктів, які визначили обличчя Києва на століття вперед.
Народжений у Римі 1781 року, Беретті був сином професора механіки, а освіту здобув у Петербурзькій академії мистецтв, яку закінчив із золотою медаллю. У Петербурзі він досяг блискучої кар’єри — став міським архітектором, академіком, професором, а згодом — членом комітету зі спорудження Ісаакіївського собору. Проте новий етап його життя розпочався після перемоги у престижному конкурсі на проєкт Київського університету. 1835 року він прибув до Києва, а вже з 1837-го залишив Петербург остаточно, щоб присвятити себе київським проєктам.
Червоний корпус університету, головне дітище Беретті, вражає монументальністю та продуманістю. Унікальність споруди полягає не лише в гармонійності фасадів — архітектор спроєктував будівлю так, щоб вона ефектно виглядала з будь-якої точки, навіть ще не знаючи точної конфігурації прилеглих вулиць. Цікаво, що первісно університет був пофарбований у білий колір — знайомого нам червоного він набув пізніше.
Проте Беретті не обмежувався одним проєктом. Йому належать плани Астрономічної обсерваторії, Ботанічного саду з оранжереями, Інституту шляхетних дівчат (нині — Жовтневий палац), першої чоловічої гімназії, завершення костелу Святого Миколая, укріплення Золотих воріт. Саме він спланував Університетський бульвар (нині — бульвар Тараса Шевченка) та Володимирську вулицю, які й сьогодні є центральними артеріями Києва. Він також став співавтором генерального плану забудови міста, затвердженого у 1837 році.
За бездоганну службу Вікентій Беретті був нагороджений кількома орденами та відзнаками. Архітектор мав вісім дітей, один із яких — Олександр Беретті — продовжив батькову справу в архітектурі. Помер Беретті в Києві 1842 року, залишивши по собі багатий спадок. Його ім’ям названо одну з вулиць на Троєщині, а 2009 року на фасаді Червоного корпусу встановлено меморіальну дошку з написом «від вдячних українського та італійського народів».
Життя і творчість Вікентія Беретті — приклад того, як талант, поєднаний із стратегічним мисленням, здатен формувати вигляд цілого міста. Його архітектурна спадщина й досі є не лише прикрасою Києва, а й частиною його культурної ідентичності.
