Серед київських пагорбів, у затишній частині Шевченківського району, розташована одна з найбільш загадкових історичних місцин – Копирів кінець. Це місце, де перетинаються старовинні шляхи, загублені храми, фрагменти язичницької і постязичницької історії Києва, і навіть сліди древніх народів, які принесли із собою свої релігії, світогляди та містичні традиції. Вважається, що ще за Київської Русі тут була князівська резиденція, а згодом — центр однієї з найзагадковіших сторінок у київській історії.
У літописах Копирів кінець згадується ще з 1121 року. Назва місцевості й досі викликає суперечки. Одні дослідники пов’язують її з арабським словом «кафір» – безбожник, припускаючи, що тут селилися язичники або іновірці. Інші вбачають у назві сліди зороастрійських біженців з Персії – ґабрів, які, переслідувані арабами, могли знайти притулок у Києві. Ще одна версія, запропонована істориком М. Гореліком, пов’язує Копирів кінець з загадковою спільнотою кабарів – ймовірно, хазарів-караїмів, які створили у Києві релігійну громаду в IX столітті. Згадка про Кьабара когена в Київському листі додає інтриги: можливо, він був духовним провідником цієї спільноти, а Копирів кінець — їхнім кварталом.
У давнину цей район був укріпленою частиною Києва, з’єднаною із Жидівськими та Подільськими воротами. Саме звідси починався Старий Житомирський шлях – початок трансєвропейської Королівської дороги. Вулиці сучасного району повторюють давні траси, якими пересувались князі, воїни, прочани й ремісники.
Археологічні розкопки Копиревого кінця відкрили рештки чотирьох храмів, зведених у XI–XIII століттях. Серед них – храм у складі Симеонівського монастиря та загадкова церква на Вознесенському узвозі, де колись міг бути розташований Новий двір – ймовірна резиденція князя Святослава Всеволодовича. Храми, знайдені у цьому районі, належать до різних етапів Київської Русі й відображають поступове перетворення сакрального ландшафту — від язичницького до християнського.
Проте справжню містичність цьому місцю надає його здатність зберігати сліди різних духовних світів — зороастрійського, юдейського, християнського і, можливо, ще давнішого, дохристиянського. Копирів кінець — це не просто географічна назва, а своєрідна матриця київської історії, де кожен камінь зберігає тінь багатоголосих вірувань, культур і цивілізацій.