Ім’я Олени Теліги стало одним із ключових символів київського меморіального простору, що вшановує пам’ять жертв Бабиного Яру. Українська поетеса, публіцистка та діячка Організації українських націоналістів стала жертвою нацистських репресій у лютому 1942 року. Точне місце її страти досі не встановлено, однак дослідники та національна пам’ять пов’язують цю подію з масовими розстрілами у Бабиному Яру. Саме там, у лютому 2017 року, зусиллями київської громади було відкрито пам’ятник, який став не лише даниною шани, а й частиною ширшої ініціативи зі збереження національної пам’яті.
Скульптурну композицію встановили на перетині вулиць Теліги та Іллєнка — у символічному місці, де перетинаються шляхи пам’яті, культури та історії. Автори пам’ятника — подружжя скульпторів Олександра Рубан та Віктор Липовка, учні знаного митця Василя Бородая, – створили стриману, але глибоко емоційну бронзову фігуру. Вартість робіт сягнула 8 мільйонів гривень і була повністю профінансована столичним бюджетом. Цей монумент став першим у межах національного меморіального простору, який прямо пов’язує трагічну історію Бабиного Яру з конкретними іменами українського культурного опору.
Постать Олени Теліги у київському міському ландшафті не обмежується єдиним пам’ятником. Її іменем названа одна з головних автомагістралей столиці, на вулиці Льва Толстого встановлено меморіальну дошку на будинку, де вона жила перед арештом, а у школі №97 діє музей поетеси, присвячений її творчості та життєвому шляху. Окремий пам’ятник Теліги встановлений і на вул. Політехнічній. Така розгалуженість місць пам’яті свідчить не лише про масштаб її постаті, а й про спробу відновити справедливість щодо забутих героїнь національного спротиву.
Пам’ятник Олені Телізі у Бабиному Яру — це не лише спроба повернути ім’я, стерте терором, але й частина складного процесу формування українського історичного наративу, в якому жінка — не лише жертва, а й активна творчиня національної ідентичності.
