На північній околиці Києва, серед складів, автопарків і непримітних промислових вулиць, стоїть об’єкт, що не вкладається в традиційне уявлення про монументальне мистецтво. На вулиці Газопровідній, 2, поряд із цвинтарем «Берківці», встановлено єдиний у світі пам’ятник… сміттєвозу. Цей яскравий приклад технічної курйозності перетворився на справжній урбаністичний міф, який, попри свою буденність, несе в собі елемент сакрального — шани до тих, хто щодня бореться з хаосом сміття і підтримує міський порядок.
Ідея вшанувати сміттєвоз у бронзі (втім, у цьому випадку — справжній автомобіль ГАЗ-53) народилася не серед художників чи концептуалістів, а в колективі транспортного підприємства «Київспецтранс». У 2004 році, до 35-ї річниці компанії та 10-річчя Української асоціації автопідприємств санітарної очистки, робітники вирішили увічнити свою справу. Обрали не символічний образ, а конкретний робочий сміттєвоз, який відслужив 14 років і подолав майже мільйон кілометрів вулицями столиці. Машину не реставрували — залишили її такою, якою вона була в останній робочий день. Це робить монумент не лише унікальним артефактом, а й ніби «законсервованим» фрагментом міської історії.
Таїна пам’ятника сміттєвозу не обмежується лише його оригінальністю. З часом у Києві почали ширитися чутки, що монумент володіє певною енергетикою. Мовляв, якщо кинути під нього монетку — у вашій оселі запанує порядок і чистота. У містичному ракурсі це наче язичницький ритуал, що перетворює техніку на об’єкт поклоніння. Цікаво, що поряд із цим пам’ятником розташований один із найбільших цвинтарів Києва, тож деякі інтерпретації додають об’єкту потойбічного сенсу: «очищення» тут набуває не лише побутового, а й екзистенційного значення. За іронією долі, знищене й відкинуте — сміття — стає осереддям пам’яті, а об’єкт, призначений для його вивезення, — святинею.
Сьогодні пам’ятник сміттєвозу — рідкісний приклад індустріальної поетики. Він стирає межу між буденністю і незвичністю, між технікою й культурною спадщиною, а ще — викликає захоплення тим, як просте, на перший погляд, рішення може стати джерелом урбаністичного міфу. У час, коли більшість міст намагаються позбутися зайвої інфраструктури, Київ обирає інший шлях — зберігати пам’ять про найпростіші речі, вшановуючи їх із притаманною лише йому загадковістю.
