Дмитро Томашпольський – український кінорежисер, сценарист і продюсер, чия творчість тісно пов’язана з Києвом. Він народився 1 липня 1958 року в столиці України. Закінчив Київський державний інститут культури у 1980 році, а згодом і театральний інститут ім. Карпенка-Карого у 1989 році, де навчався режисурі кіно та телебачення. Томашпольський є членом Національної спілки кінематографістів України та має почесне звання заслуженого діяча мистецтв України, що підкреслює його вагомий внесок у розвиток національного кіномистецтва.
Свою кар’єру Дмитро Томашпольський розпочав на Київській кіностудії ім. О. Довженка, де наприкінці 1980-х – на початку 1990-х зняв свій дебютний фільм «Панове, врятуємо Місяць!». У 1990-х він активно творив у тандемі зі своєю дружиною, режисеркою Оленою Дем’яненко, продюсуючи та знімаючи низку картин. Серед його перших режисерських робіт – стрічки «Про шалене кохання, Снайпера і Космонавта» (1993) та «Будемо жити!» (1995), які він поставив як режисер і співсценарист. Також Томашпольський став продюсером фільмів «Жорстока фантазія» (1995) і «Дві Юлі» (1998) – обидва режисерувала Олена Дем’яненко, – і виступив режисером комедії «Усім привіт!» (1999). Деякі з цих ранніх робіт здобули міжнародне визнання: так, стрічка «Жорстока фантазія» отримала приз «Золота корона» як найкращий фільм на кінофестивалі в Монте-Карло 1994 року.
У 2000 році Томашпольський переїхав на дванадцять років до росії для роботи в кінематографі. За цей період він створив близько 15 телефільмів і телесеріалів, розширивши свою творчість на міжнародний рівень. Серед його проєктів того часу – містичний телефільм «Таємниця Лебединого озера» (2002), лірична комедія «Спасибі» (2003, автор сценарію), драма «Дзисай» (2004), кіноновела «Місяць у зеніті» (2007) та стрічка «Прогулянка по Парижу» (2008), створена у копродукції з Францією. Цей досвід дозволив режисерові збагатити свою майстерність та встановити творчі зв’язки за межами України.
У 2012 році Дмитро Томашпольський повернувся до Києва і відновив активну діяльність в українському кінематографі. У наступні роки він реалізував кілька помітних проєктів за підтримки Держкіно України. Зокрема, у 2013-му вийшов документальний фільм «Я – мобер!», а також художня стрічка про загадкову природу кохання «F 63.9 Хвороба кохання» (2013). Того ж року режисер створив документальну картину «Лариса Кадочнікова. Автопортрет» про акторку українського кіно Ларису Кадочнікову. У 2016-му Томашпольський як співпродюсер долучився до історичної драми «Моя бабуся Фані Каплан» (реж. О. Дем’яненко). Наступні його роботи продовжили експериментальні та жанрові пошуки: у 2018 році вийшла сатирична комедія «Ржака», а у 2019-му – фантастичний трилер «Сторонній». У 2021 році режисер представив експериментальний фільм «Простір», за який отримав відзнаку «Найкращий експериментальний фільм» на Європейському фестивалі незалежного кіно в Парижі (2022). А документальна стрічка «Лариса Кадочникова. Війна» (2022) про життя акторки в умовах війни була визнана найкращим воєнним документальним фільмом на міжнародному кінофестивалі «Птах» у Великій Британії у 2023 році.
За десятиліття творчої діяльності Дмитро Томашпольський здобув репутацію одного з провідних авторів українського кіно. Його роботи удостоєні понад 20 нагород на міжнародних кінофестивалях. Він – лауреат мистецької премії імені Івана Миколайчука та національної кінопремії «Золота Дзиґа». Зокрема, фантастичний трилер «Сторонній» (2019) демонструвався у конкурсній програмі 27 міжнародних фестивалів та здобув 15 відзнак. Як продюсер Томашпольський причетний до стрічок, що отримували високі нагороди: музичний фільм «Гуцулка Ксеня» (2019) здобув Grand-Prix на кінофестивалі в Атамі (Японія) та дві нагороди «Золота Дзиґа» Української кіноакадемії. У 2025 році уряд України відзначив режисера Почесною грамотою Кабінету Міністрів за значний особистий внесок у розвиток культури і мистецтва та багаторічну плідну працю. Томашпольський також обіймає відповідальні посади у кіноспільноті: він є заступником Голови Національної спілки кінематографістів України та очолює комісію НСКУ з питань молодіжної політики. Крім того, режисер входить до складу Європейської кіноакадемії, Української кіноакадемії, а також Українського Оскарівського комітету.
Окрім власної режисерської праці, Дмитро Томашпольський присвячує останні роки вихованню нового покоління кінематографістів. Він працює доцентом в Інституті екранних мистецтв КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого, де керує експериментальною продюсерсько-режисерською майстернею «Кентаври». Цей авторський курс відзначається практичним підходом до навчання: студенти майстерні Томашпольського одночасно пробують себе у ролі продюсерів, режисерів, сценаристів, операторів та навіть акторів власних проєктів, аби вирости у «універсальних кінематографістів-авторів». У 2025 році його першокурсники представили альманах «Міфи. Сучасні адаптації» – 25 короткометражок за мотивами давньогрецьких міфів. Для заохочення молодих митців Томашпольський навіть заснував внутрішню відзнаку курсу – «Золотий кентавр», якою щороку нагороджує найбільш активних студентів майстерні. Така освітня діяльність свідчить про прагнення режисера передати свій досвід і підтримати розвиток українського кіно майбутнього покоління.
У свої 66 років Дмитро Томашпольський продовжує активно працювати, поєднуючи творчість із педагогічною та громадською діяльністю. Його життєвий і творчий шлях є прикладом невпинного пошуку нових форм в кіно, відданості рідному місту та готовності ділитися знаннями задля розквіту національного кінематографу.
