Серед кулінарних символів радянського Києва ресторан «Столичний» вирізнявся не лише своєю масштабністю, а й особливою атмосферою. Це був заклад, що поєднував функціональність їдальні, урочистість банкетного залу та вечірню елегантність сигарного клубу. Його розташування на Хрещатику, 5 — у самому серці столиці — підкреслювало статусність і важливість місця. Побудована на початку 1920-х років конструктивістська будівля, в якій містився ресторан, сама по собі була свідченням доби. До цього там функціонував головпоштамт, і лише згодом споруда перетворилася на один з гастрономічних центрів міста. Після знесення у 2003 році на її місці так і не з’явилося нічого нового — лише пустка, що сьогодні мовчки нагадує про втрачену міську ідентичність.
«Столичний» міг прийняти до 600 гостей, що робило його другим за місткістю рестораном Києва після «Метро». Заклад мав два просторі торговельні зали — на 250 та 150 місць — і ще три банкетні зали. Та навіть прості відвідувачі, які заходили на обід, потрапляли у світ простору та розкоші. Мармурові сходи, велика дзеркальна стіна, що візуально розширювала простір, панно з видами московського Кремля, люмінесцентні світильники на стелі й величезні пропелери-вентилятори — усе це створювало атмосферу урочистої сучасності. Це був типовий приклад того, як у радянському Києві намагалися поєднати функціональність і престиж через архітектурні й інтер’єрні рішення.
Меню «Столичного» являло собою втілення української гастрономічної класики: борщі, капусняк із грибами, тушкована яловичина з чорносливом, вареники з м’ясом. Окреме меню, розраховане на сигарний клуб, діяло у вечірні години, коли заклад перетворювався на місце для ділових зустрічей і культурного відпочинку. Особливий колорит вечорам додавав оркестр із семи музикантів, що грав наживо. Алкогольна карта включала не лише класичні напої, а й розширений асортимент вин і коньяків. Таким чином, «Столичний» був не просто рестораном — він був інституцією, місцем, де перетиналися культура, політика та щоденна міська рутина.
Ресторан «Столичний» — це більше, ніж спогад про їжу чи інтер’єр. Це частина великої, багатошарової гастрономічної мапи Києва, де місця мали не лише функцію, а й зміст. Знесення будівлі залишило не лише архітектурну порожнечу, а й символічну — втрату ще одного елементу міської ідентичності, де гастрономія ставала візитівкою епохи.