Ім’я Вікентія Хвойки назавжди закарбоване в історії Києва як символ глибокої допитливості та наукового прориву. Археолог чеського походження, що народився у 1850 році в Богемії, переїхав до Києва в 1876 році, де й залишив незгладимий слід в українській культурній спадщині. Його відкриття Кирилівської стоянки 1893 року стало сенсаційною подією: саме в Києві, на Подолі, були виявлені рештки мисливців на мамонтів, крем’яні знаряддя, кістки мамутів, носорогів та інших тварин льодовикового періоду. Це засвідчило: територія сучасної столиці була заселена понад 20 тисяч років тому.
Паралельно з цим, Хвойка розгорнув активну діяльність на теренах Центральної України. Він відкрив пам’ятки Трипільської культури в Київській області та обґрунтував її автохтонність, пов’язавши з арійськими предками слов’ян. Завдяки Хвойці у науковий обіг увійшло саме поняття «трипільська культура». Його розкопки охопили й бронзову добу, і скіфські поселення, і могильники Черняхівської та Зарубинецької культур. У Києві вчений досліджував не лише прадавнє минуле, а й період Київської Русі: на Старокиївській горі він виявив рештки князівських палаців, майстерень, фундаменти храмів, а також братську могилу жертв навали 1240 року.
Його наукова діяльність стала поштовхом до створення в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв (сьогодні – Національний музей історії України), де він обіймав посаду першого хранителя археологічного відділу. Завдяки йому Київ став центром археологічних досліджень та осмислення історії української державності. Помер Вікентій Хвойка 2 листопада 1914 року, похований на Байковому кладовищі. Сьогодні в Києві його ім’ям названо вулицю, на будинку, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку, а в Голосіївському районі встановлено пам’ятник у вигляді бронзового бюста. Його спадщина – не просто наукова, а культурна основа для усвідомлення глибини української історії.