24 грудня у Національному музеї історії України відкрили виставку «Про Я. З життя української “еліти”» — проєкт, який пропонує не просто подивитися на артефакти з резиденції «Межигір’я», а критично осмислити цілу політичну й культурну модель, що тривалий час визначала уявлення про владу в Україні. Експозиція фокусується на постаті Віктора Януковича як символі проросійського курсу та масштабної корупції, що стали каталізаторами кризи державного управління і зрештою призвели до драматичних подій 2013–2014 років. Водночас виставка не зводиться до персоналії — вона працює з ширшою темою: як приватні смаки, страхи й амбіції можновладців можуть віддзеркалюватися в інституціях і впливати на країну.
Побудова експозиції навколо предметів, поспіхом залишених у «Межигір’ї» під час втечі у лютому 2014 року, задає особливу оптику: глядач стикається не з реконструкцією, а з «слідами присутності», які ніби застигли в моменті. Це речі, що раптово втратили функцію статусних маркерів і перетворилися на матеріальні свідчення епохи. У музейному контексті вони працюють як документи, лише не паперові, а предметні: показують структуру мислення, систему цінностей, уявлення про успіх і «нормальність», які панували в частини політичної верхівки. Саме тому виставка, за задумом авторів, не є демонстрацією розкоші заради ефекту, а ретельно зібраним портретом часу, коли держава була тлом для особистого збагачення, а публічні ресурси — інструментом приватних сценаріїв.
Ключовий метод «Про Я» — показати внутрішній світ через зовнішнє. Автори описують проєкт як подорож у ментальність людини, чиє уявлення про успіх вимірювалося кількістю позолоти. Це формулювання важливе не як насмішка, а як аналітичний ключ: надмірність декору, культивування показної величі, любов до «дорогого блиску» перетворюються на мову влади, яка говорить не про відповідальність, а про панування. У цій системі координат Україна сприймається як приватна власність, а державні інституції — як обслуга для реалізації особистих бажань. Виставка ставить глядачеві незручні запитання: як формується така модель, хто її підтримує, як вона легалізується в суспільній свідомості та чому здатна існувати роками.
Для категорії «Музеї Києва» цей проєкт важливий ще й тим, що демонструє зміну ролі музею в сучасній Україні. Національний музей історії України тут виступає не лише сховищем давнини, а інституцією, яка працює з близькою історією, травмою й суспільною пам’яттю. «Про Я» — це приклад музейної мови, що намагається бути зрозумілою ширшій аудиторії, водночас не спрощуючи сенсів. Публічний ефект виставки — в тому, що вона дозволяє побачити корупцію й узурпацію не як абстрактні слова зі зведень, а як культуру рішень і культуру смаку, що випливає в деталях, інтер’єрах, предметах побуту, вибудовуючи цілу ієрархію “я маю право”.
Окрема цінність експозиції — її здатність перетворювати цікавість на дослідницький інтерес. Багато хто приходить на подібні проєкти через природне бажання «подивитися, як жили», але виставка намагається повести далі: від здивування — до аналізу, від емоції — до висновків про механізми влади, відповідальність і ціну суспільної байдужості. Вона також нагадує, що пам’ять про 2014 рік — не завершена глава, а досвід, який вплинув на подальший курс країни, її спротив і здатність називати речі своїми іменами.
Виставка «Про Я. З життя української “еліти”» працює щодня з 10:00 до 18:00 у Національному музеї історії України за адресою: вулиця Володимирська, 2. Це локація в самому історичному центрі Києва, де поруч із давніми шарами минулого тепер з’являється й уважно зібрана розмова про недавню історію, яку багато хто пам’ятає особисто. Для відвідувача, який любить досліджувати місто через його культурні інституції, «Про Я» може стати не просто візитом на виставку, а нагодою подивитися на Київ як на простір пам’яті, де музей фіксує не лише перемоги, а й помилки, щоб вони не повторювалися.
