Виставковий проєкт «Українська ялинкова іграшка: від давнини до сьогодення», який Музей історії міста Києва презентує разом із дослідницею ялинкових прикрас Мариною Лукʼяновою, пропонує несподіваний і дуже “музейний” погляд на те, що зазвичай сприймають як побутовий декор. Тут ялинкова прикраса перестає бути дрібницею зі святкової коробки й перетворюється на повноцінний експонат, що фіксує зміни у традиціях зимового календаря, у щоденних звичках родин, у матеріальній культурі та навіть у розвитку виробництв, які десятиліттями працювали для зимового сезону. Фактично це історія свят у мініатюрі: як ми уявляли “зиму”, що вважали красивим, що було доступним і модним, що хотіли показати дітям і гостям, і які сенси вкладали у ялинку в різні епохи.
Серцевина виставки — еволюція образів, матеріалів і технік. Експозиція веде від найраніших зразків ХІХ століття до речей, що з’являлися у вирі великих потрясінь, зокрема Першої світової війни, і далі — до різних типів паперових прикрас, фігурних скляних декорацій та сучасних виробів з авторськими ручними розписами. Такий діапазон важливий не лише “для краси”: він дозволяє порівняти, як змінювалася пластика й колористика, як у формах закріплювалися модні сюжети та побажання “щасливого року”, і як технології робили можливим те, що раніше створювали вручну одиницями. Окремий акцент проєкту — тонкощі виробництва перших скляних куль і ватних фігурок: глядачеві пояснюють, що за простим на вигляд предметом стоїть ремесло, стандарти, матеріали, а іноді й ціла індустрія з власною естетикою та мовою символів.
Цінність цієї виставки — у здатності “прочитати” іграшку як документ часу. У дитячих фігурках, у крихких скляних формах, у паперових декораціях заховані уявлення про затишок і свято, про те, яким має бути дім у грудні й січні, якими бачать персонажів зимових історій, як змінюється відчуття урочистості. А поруч — дуже дорослий шар: предметний ряд як дзеркало побуту й економіки. Те, що виготовляли, те, що купували, те, що зберігали “на наступний рік” і передавали в родині, говорить про епоху не гірше за офіційні документи. Саме тому пропозиція “відкинути стереотип про іграшку як типову декорацію” тут звучить переконливо: музей показує, що дрібні предмети часто зберігають великі історії — про смак, дефіцит і достаток, про моду, про дитинство, про те, як суспільство уявляє власне майбутнє, коли прикрашає ялинку.
Ще один промовистий сюжет виставки — поява іграшок в українських костюмах, які можна було зустріти навіть за кордоном. Це важливий маркер того, як локальні образи здатні виходити за межі дому й міста, ставати впізнаваною візуальною “листівкою” культури. У контексті музею Києва це читається особливо виразно: столиця завжди була простором, де традиція й модерність співіснують поруч, а речі з домашніх святкових практик поступово стають частиною публічної історії — такої, яку хочеться досліджувати, порівнювати, зберігати і переосмислювати.
Проєкт добре працює і як зимовий маршрут для тих, хто любить досліджувати місто через виставки: він “вмикає” спогади, але водночас дає інтелектуальний каркас, пояснюючи, чому ялинкові прикраси — це не просто милі дрібнички, а матеріальні свідки культури. Після такої експозиції інакше дивишся на власну коробку з іграшками: хочеться згадати, звідки кожна з них, хто її купив, чому вона збереглася, і який саме “портрет свята” вона щороку створює у домі. І саме це відчуття — коли музей допомагає побачити знайоме як історичне й цінне — найкраще пояснює, навіщо такі виставки потрібні Києву взимку.
Виставка відбувається в Музеї історії міста Києва (вул. Богдана Хмельницького, 7). Вартість квитка: 80–160 грн. Години роботи: 12:00–19:00. Дати показу в розкладі: з 14 грудня 2025 року і далі у вибрані дні до 15 лютого.