У самому серці Києва, на фасаді будинку на вулиці Ольгинській, 2/1, можна побачити невеличку бронзову фігуру в капелюсі. Повз неї легко пройти, поспішаючи на роботу чи зустріч, але варто лише зупинитися й придивитися, щоб зрозуміти: це не просто декоративний елемент, а частина великої міської розповіді. Мініскульптура Давида Марголіна входить до мистецького проєкту «Шукай!», який у бронзі відтворює історію Києва й повертає в міський простір імена тих, хто формував його вигляд і дух. Тут, де на початку ХХ століття містилася резиденція Марголіна, маленька фігурка нагадує, що за фасадами центральних вулиць колись стояли живі люди з великими амбіціями й не менш великим почуттям відповідальності перед містом.
Ідея «Шукай!» належить гіду й «менеджерці Києва» Юлії Бевзенко. Її задум простий і водночас революційний: розповідати про Київ так, щоб містяни й туристи могли досліджувати його самостійно, без гіда, просто йдучи вулицями. Кожна мініскульптура має QR-код, який веде до історії, захованої за невеличким бронзовим образом. Це новий формат міської пам’яті — не гігантський монумент на площі, а камерна пластика, вплетена в повсякденність. Скульптура Давида Марголіна, створена за участю скульптора Юрія Білявського та за меценатської підтримки Zagoriy Foundation, є яскравим прикладом того, як сучасний Київ вчиться говорити про своїх благодійників не сухою мовою табличок, а живою мовою міського мистецтва.
Історія Марголіна — це класичний сюжет про людину, яка прийшла в Київ без капіталу, але з великим бажанням працювати. У 1868 році, маючи трохи більше двадцяти, він починав на Єврейському базарі на Галицькій площі, загортаючи рибу й розкладаючи овочі. Потім став розсильним у фінансовій конторі, згодом — розпорядником у торговельній фірмі на Подолі, а через деякий час очолив її. Далі були власний цегельний завод, торгівля модним одягом із Західної Європи, інвестиції в пароплавство й міський трамвай, участь у розвитку комунального господарства — водопроводу, освітлення, нафтобізнесу. Сучасники дивувалися його інтуїції: він ніби відчував, які сфери стануть важливими для міста завтра, і заходив у них сьогодні.
Втім, мініскульптура на Ольгинській нагадує не лише про комерційний успіх. Марголін увійшов в історію насамперед як меценат. Він підтримував освіту й соціальні ініціативи, про які тепер легко забути без нагадування в камені чи бронзі. На його кошти збудували початкову школу для єврейської бідноти на Подолі, він був активним членом Товариства поширення комерційної освіти, ініціював створення чоловічої та жіночої торгових шкіл. Як почесний попечитель Фундуклеївської жіночої гімназії жертвував кошти на навчання, а також допомагав сирітським притулкам. Він безкоштовно надавав пароплави й трамваї для екскурсій і культурних заходів для школярів — жести, що показують, наскільки важливим для нього було майбутнє міста й дітей.
Окрема сторінка пов’язана з Трухановим островом. У Києві жартували, що весь Труханів — «вотчина Марголіна»: він фактично утримував інфраструктуру селища, фінансував пароплавну пристань, майстерні, будівництво школи й церкви для місцевих мешканців. Ці об’єкти не пережили Другу світову війну, поселення було знищене, але нині про нього нагадують лише фрагменти спогадів та така ось маленька бронзова постать у центрі міста. Коли дивишся на мініскульптуру, розумієш, що вона працює як місток між старим Києвом, якого вже немає, та сучасною столицею, яка часто забуває, хто будував її соціальну інфраструктуру.
Особливо символічною є адреса скульптури. Ольгинська, 2/1 — будинок, де на початку ХХ століття розташовувалася резиденція Марголіна. Тепер це не просто чергова історична будівля, а точка, де місто озвучує свою вдячність. Проєкт «Шукай!» в цьому сенсі формує нову картографію пам’яті: замість абстрактних «колись тут жив відомий меценат» ми отримуємо конкретну, відчутну, майже тактильну присутність історії. Бронзова фігура дає змогу не просто прочитати біографію, а буквально «зустріти» людину, чия історія в іншому випадку могла б залишитися в архівних документах і вузькоспеціальних книжках.
Важливо й те, що такі мініскульптури змінюють спосіб взаємодії киян з міським середовищем. Щоб побачити їх, потрібно підвести очі від тротуару, уповільнити крок, дістати телефон, відсканувати QR-код. Це маленьке пригальмування в ритмі мегаполісу й є моментом зустрічі з минулим. Так проєкт «Шукай!» непомітно вчить місто слухати себе, а не просто рухатися крізь нього. Історія Давида Марголіна в цьому контексті показує, як одна людина, що любила Київ і вміла в нього вкладати, перетворюється на частину міської легенди вже XXI століття.
Трагічний фінал його біографії — еміграція під час революції, надія повернутися «через два тижні», яка так і не здійснилася, смерть у Німеччині в 1925 році від серцевого нападу — робить бронзову фігуру ще промовистішою. Місто, з яким він пов’язав професійне життя й благодійність, про нього пам’ятає, хоча сам він сюди вже ніколи не повернувся. У цьому й полягає сила міських пам’ятників нового типу: вони не стільки прославляють, скільки м’яко нагадують, що Київ — результат зусиль багатьох людей, чиї імена легко стерти з повсякденної свідомості.
Скульптура Давида Марголіна — не монумент імперського масштабу, а людяний, майже інтимний знак вдячності. Вона вписана в міський пейзаж так, щоб її треба було «знайти» — як знайти історію серед щоденної метушні. І саме завдяки таким деталям Київ залишається містом, де минуле не відділене від сучасності музейною вітриною, а присутнє поруч — на стіні будинку, куди можна доторкнутися рукою.