На проспекті Академіка Глушкова, 9 у Голосіївському районі Києва розташований легендарний Льодовий стадіон. Споруда складається з двох частин: відкритої ковзанки просто неба, збудованої у 1975 році (першої в Україні зі льодовими доріжками), та недобудованої критої арени. Ця локація, неподалік Центрального іподрому та Національного Експоцентру, десятиліттями слугувала базою для зимових видів спорту. Зі стадіону за 5 хвилин можна дійти до станції метро «Іподром», що робить його доступним для відвідувачів з різних куточків міста. Ковзанярські доріжки просто неба приваблювали сотні киян, а місцеві школи фігурного катання виховували нові таланти на цих майданчиках.
У 1970-х роках поряд із відкритою ареною з’явилася ідея спорудження критого льодового стадіону. Міністерство культури та спорту УРСР заклало фундамент амбітного проєкту: у 1980-х оголосили конкурс ескізів Критої спортивної арени за адресою Глушкова, 9. Завдання було масштабним — звести комплекс з полем 120×75 м із штучним покриттям, де мали проводитися футбольні та хокейні змагання і ще близько 15 інших видів спорту. Переможцем конкурсу став ескіз архітектора Віктора Кудіна (спільно з Віктором Кравченком), головний інженер проєкту — Лев Хазрон. Проєкт передбачав не лише великий ігровий зал: на першому поверсі мали розташуватися два малі зали для тренувань, сауни, басейн, медпункт та склади спортивного обладнання. Глядацькі трибуни проектувалися трансформованими, розрахованими на 5,3 тисячі місць — найбільша зала у Києві на той час.
Особливої уваги заслуговував дах майбутнього комплексу. Інститут «Проектстальконструкція» розробив унікальну сталеву покрівлю з шести прольотів довжиною 85,4 м. Кожен ферма-блок виступав за межі будівлі на 25 м і кріпився металевими тросами до фундаменту, утворюючи напружену арку-подібну конструкцію. Загальна довжина такої ферми-балки становила 135,4 м, і вона працювала за принципом натягнутого лука. Це інженерне рішення, визнане винаходом, дозволяло покрити великий простір без проміжних опор, надаючи арені оригінального вигляду. Проєкт оцінювали в понад 3 мільйони карбованців.
Основні роботи розпочалися у 1986 році. Упродовж двох років будівництво велося динамічно, і до 1988 року змонтували всю металеву конструкцію даху та каркасу. Але в кінці 1980-х ситуація змінилась: після аварії на Чорнобилі та економічної кризи у СРСР державні інвестиції спрямували на першочергові потреби, і фінансування арени зупинили. Додатково «Динамо» почало створювати власний спортивний комплекс, а політичний вплив Щербицького зменшився. У результаті виконали лише спорудження «скелета» будівлі, а завершальні внутрішні роботи не були проведені. Закриту арену залишили закинутою.
У 1992–1993 роках спробували поновити роботи: добудували вестибюль, виконали вентиляцію і освітлення, але вже за кілька років проект знову згорнули. 1996 року будівництво офіційно призупинили (готовність становила близько 66 %). Напівзбудований каркас довгий час простояв без даху, а навколишню територію періодично захищали силою охорони.
У 2000-х роках була ще ціла серія спроб врятувати довгобуд. У 2006 році анонсували проект будівництва бази льодових видів спорту під назвою «Льодове селище», однак план так і залишився на папері. У 2007 році недобудову виставили на конкурс з умовою зберегти її призначення та реконструювати за п’ять років — бажаючих не знайшлося. У 2010 році столична влада передала недобудовану арену і 11 гектарів землі в оренду компанії «Укрсоцбудінвест», яка планувала побудувати торговельно-розважальний центр зі спорткомплексом. Згодом рішення Київради було оскаржено, і будівництво знову заморозили. 2015 року місто продовжило строк завершення до 2020 року, а в 2017-му бізнесмен Ваґіф Алієв отримав право на проєкт нового масштабного ТРЦ з спортивною ареною на цій території. Проте і нині критий стадіон стоїть недобудованим, і його майбутнє залишається невизначеним.
За роки очікування стадіон перетворився на міський орієнтир: його силует видно здалеку, а сам будинок, залишаючись відкритим до неба, став архітектурним пам’ятником урбаністичної доби. Будівля, хоч і без даху, продовжує височіти над околицями, а протитанковий каркас проглядає крізь зарості трави й кущів. Незважаючи на те, що критий комплекс стоїть пусткою, довкола працюють тренувальні майданчики і влітку, і взимку — тут проводять місцеві спортивні змагання та навчально-тренувальні сесії. Такий масштабний довгобуд став символом труднощів у реалізації великих проектів у пострадянській Україні.
Натомість відкрита ковзанка продовжує працювати за старим призначенням. У сезоні 2025–2026 тут відбулися нові зимові перегони та родинні заходи: на території Льодового стадіону після багатьох років знову залили великий каток під відкритим небом площею 8500 м². Це найбільший та найсучасніший льодовий майданчик у країні — на ньому працюють профільні доріжки (6500 м²) для активного катання, а також додаткова зона для новачків і кільцевий маршрут для безпечного тренування. Ковзанка відкрита щодня і доступна для всіх охочих, що дало нове життя цій забутій спортивній споруді.
Ця будівля — приклад пізньорадянського модернізму: її концепція базувалася на інженерному авангарді та функціоналізмі без декоративного оздоблення. Суворі лінії і масивні металеві ферми надають арені виразного індустріального вигляду. Гігантський каркас нагадує про амбіції інженерів того часу. Незважаючи на складну історію, оновлений відкритий каток довів: ця локація жива й корисна для міста.