Мінору — це семисвічник, який є одним із найдавніших символів юдаїзму. Цей релігійний знак, що зображений на гербі Ізраїлю, став одним із найважливіших елементів єврейської культури, символізуючи як духовне світло, так і боротьбу за свободу. Його історія сягає глибоких часів, коли він використовувався в Храмі в Єрусалимі, щоб символізувати Божу присутність. Сьогодні мінору виставляють не тільки в релігійних громадах, але й у публічних просторах, зокрема на великих площах міст Європи та інших країн, щоб підкреслити важливість єврейських свят та традицій.
Особливу увагу заслуговує ханукія — дев’ятисвічник, який встановлюється на святкування Хануки, свята світла, що триває вісім днів. В Україні, як і в багатьох європейських країнах, ханукія встановлюється на центральних площах великих міст. У Києві перша ханукія була встановлена на Майдані Незалежності у 1992 році, коли було створено Федерацію єврейських громад України (ФЄГУ), яка й ініціювала це святкування. Встановлення ханукії стало важливим актом культурного відновлення, символізуючи відродження єврейських традицій після років радянської заборони на публічні релігійні прояви. З того часу в Києві щорічно на Майдані встановлюється велика ханукія, а урочисте запалення першої свічки супроводжується громадськими заходами, молитвами та святковими програмами.
Ініціаторами традиції встановлення ханукії в Києві стали представники єврейської громади та релігійні лідери. Важливу роль у цьому процесі відіграла організація Хабад‑Любавич, яка з початку 1990-х років активно розвивала єврейські культурні та релігійні ініціативи в Україні. Вони були серед перших, хто започаткував встановлення публічних ханукальних менор у Києві та інших містах.
Встановлення мінори на центральних площах, зокрема на Майдані Незалежності, стало символом не тільки релігійного, а й культурного відродження єврейської громади в Україні. Ця традиція підтримується владою, і святкові заходи, що супроводжують встановлення ханукії, зазвичай мають державну підтримку. Такі ініціативи також є частиною більш широкої політики сприяння мультикультуризму в Україні, де кожна національна та релігійна громада має можливість зберігати і поширювати свої традиції.
Проте, як і в інших європейських країнах, де публічні святкування Хануки стали традицією, в Україні не всі сприймають встановлення мінори в публічному просторі однозначно. Частина громадян, особливо ті, хто не належить до єврейської громади, висловлюють свої застереження щодо цієї традиції, вказуючи на її релігійний характер і на те, що в центрі Києва мають бути присутніми насамперед символи, які відображають більшість національної культури. Однак більшість підтримує цю ініціативу, вважаючи, що це важливий крок до збереження мультикультурного характеру української столиці.
В останні роки в Києві встановлення ханукії стало важливою подією, яка привертає увагу не лише єврейської громади, а й інших мешканців міста. Серед гостей заходу — не лише представники єврейських громад, але й люди різних національностей, які приходять подивитися на святкові заходи, долучитися до молитов і навіть насолоджуватися музичними виступами. Це також стало місцем для обміну думками між різними культурами і народами, що сприяє розвитку міжнаціонального діалогу та взаєморозуміння.
Протягом останніх років публічне святкування Хануки в Києві стало значущим символом єврейської культури, що зберігається і процвітає в Україні після століть занепаду і переслідувань. Але водночас, з огляду на міжнародні політичні ситуації, які охоплюють Ізраїль, такі публічні ініціативи можуть викликати суперечки, зокрема серед тих, хто протестує проти політики Ізраїлю на міжнародній арені. Протести проти дій Ізраїлю, що відбуваються в Європі, не оминають і символів єврейської культури. Однак у Києві встановлення ханукії традиційно розглядається як акт єврейської ідентичності та підтримки релігійних і культурних традицій.
У такі складні часи встановлення мінори на Майдані стає важливим символом, що об’єднує громаду та нагадує про духовну стійкість і надію на краще майбутнє. Це також спосіб для єврейської громади відстоювати свою культурну самобутність, демонструючи, що навіть у часи політичних і соціальних потрясінь важливо зберігати й шанувати традиції.
