У великому місті пам’ять не завжди зосереджена лише в монументах із бронзи чи граніту. Інколи вона вбудована просто в тротуар, у ритм щоденних кроків. Площа зірок на розі бульвару Лесі Українки, вулиці Еспланадної та Спортивної площі — саме таке місце. Відкрита 14 листопада 2015 року, вона стала спробою переосмислити формат вшанування видатних українців, перенісши його з постаментів у живий міський простір.
Проєкт започаткували з метою популяризації національної культури, мистецтва та спорту. Перші дев’ять іменних зірок з’явилися як символічний жест — нагадування, що сучасна Україна має власних героїв, гідних суспільного визнання. Латунні плити розміром 30 на 60 сантиметрів вмонтовані в покриття площі. На кожній — ім’я лауреата, категорія внеску та QR-код, який веде до інформації про його досягнення. Такий формат поєднує фізичну присутність із цифровим продовженням пам’яті.
Зірки з’являються після багаторівневого відбору. Рекомендації експертної комісії, до складу якої входять представники громадськості, медіаринку та організаторів, формують перелік імен. Театр і кіно, музика, спорт — три основні номінації, що відображають ключові сфери, де українці здобували міжнародне визнання.
Серед перших лауреатів — Ада Роговцева, Богдан Ступка, Володимир Горянський, Оксана Білозір, гурти СКАЙ, ТНМК, The Maneken, боксер Віктор Постол. Згодом площа поповнювалася новими іменами: Ніна Матвієнко, Марія Примаченко, Ольга Харлан, Олександр Абраменко, Дар’я Білодід, Монатик, Андрій Кузьменко, Тіна Кароль, Ірина Білик та інші. У 2020 році тут з’явилися зірки Леоніда Буряка, Ольги Саладухи та Іллі Кваші — спортсменів, чиї досягнення стали частиною історії українського спорту. Урочисте відкриття супроводжувалося участю колег, друзів і представників спортивної спільноти, що підкреслило публічний характер вшанування.
Площа зірок функціонує не лише як меморіальний простір, а й як частина міської екосистеми. Вона розташована поруч із великим торговельно-офісним комплексом, станціями метро та спортивними об’єктами. Тут постійно рух, світло рекламних вивісок і ритм мегаполіса. Саме в цьому контексті імена в тротуарі набувають особливого значення — вони інтегровані в повсякденність, не відокремлені від життя.
У центрі столиці існує й інша Алея зірок — біля входу в Пасаж із боку Хрещатика. Там встановлено 17 зірок відомих діячів культури та спорту, серед яких Олег Блохін, Сергій Бубка, Софія Ротару, Богдан Ступка, Лариса Латиніна, Ада Роговцева. Цей простір має іншу атмосферу — камернішу, історично пов’язану з архітектурою Пасажу та Хрещатика. Якщо Площа зірок на бульварі Лесі Українки асоціюється з сучасною урбаністикою, то Алея біля Пасажу — з традиційною київською пішохідною культурою.
Обидва формати демонструють трансформацію меморіальної традиції. Якщо раніше пам’ятники підкреслювали монументальність і дистанцію між героєм та глядачем, то сучасні зірки вбудовані в простір так, що люди буквально ходять поруч із іменами. Це демократизація пам’яті: вона стає ближчою, інтерактивною, відкритою для діалогу.
Площа зірок також відображає зміну критеріїв суспільного визнання. Тут вшановують не лише діячів минулого, а й сучасних артистів і спортсменів, які формують образ України сьогодні. Це жива система, що поповнюється новими іменами, реагує на актуальні події та спортивні перемоги.
Водночас проєкт викликає дискусії. Частина громадськості ставить питання про критерії відбору та символічну вагу кожного імені. Але саме ця дискусія і є ознакою живого міського середовища. Пам’ять більше не є застиглою формою — вона стає процесом, що постійно оновлюється.
Площа зірок у Києві — це не копія голлівудської традиції, а її локальна інтерпретація. Вона вкорінена в український контекст і наповнена власними сенсами. Тут поєднуються індивідуальні історії та колективна гордість, мистецтво і спорт, минуле й сучасність. У щоденному русі міста ці латунні зірки нагадують, що культура та перемоги — це також фундамент міського простору.
Втім, історія Площі зірок останніми роками виходить за межі виключно святкового формату. У вересні 2024 року в публічному просторі знову активізувалася дискусія щодо доцільності збереження окремих імен на латунних плитах біля ТРЦ Gulliver. Увагу до цього питання привернув голова Секретаріату Української Всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний. Він оприлюднив фотографії зірок деяких артистів, діяльність яких після 2014 року та особливо після початку повномасштабної війни викликала суспільні суперечки.
Йдеться насамперед про репера Потапа, а також про дует «Время и стекло», які у різні роки активно гастролювали в Росії та Криму. Ратушний звернувся до Київської міської державної адміністрації та міського голови з пропозицією переглянути доцільність присутності цих імен на Площі зірок. У своєму дописі він зазначив, що питання потребує офіційного врегулювання, аби меморіальний простір відповідав сучасному суспільному запиту.
Обговорення швидко вийшло за межі соціальних мереж. Частина киян підтримала ідею перегляду переліку лауреатів, наголошуючи на тому, що меморіальні ініціативи повинні враховувати не лише професійні досягнення, а й громадянську позицію. Інші ж вказували на відсутність чітко прописаного механізму демонтажу або вилучення зірок у столиці.
Для порівняння часто наводять приклад Чернівців, де ще у березні 2022 року рішенням виконкому з місцевої Алеї зірок було прибрано ім’я Ані Лорак. Там діє положення, за яким ім’я може бути вилучене у разі порушення законодавства України, позбавлення державних нагород або дій, що дискредитують державу перед громадою. У Києві аналогічного регламенту щодо Площі зірок наразі не оприлюднено, що й створює правову невизначеність.
Додатковий резонанс спричинили й гастрольні афіші Потапа у Німеччині, де його виступ позиціонувався в межах програми Russian Retro Live. Цей факт став предметом обговорення в медіа та блогосфері, зокрема через питання ідентифікації артиста в міжнародному контексті під час війни. Публічні дії та висловлювання музиканта також неодноразово ставали об’єктом критики в українському інформаційному просторі.
Усе це повертає дискусію до ширшого питання: якими мають бути критерії для міського меморіального простору в умовах воєнного часу. Площа зірок замислювалася як інструмент популяризації культури та спорту, проте суспільна реальність змінилася. Сьогодні від пам’ятних знаків очікують не лише фіксації творчих здобутків, а й моральної відповідності сучасним цінностям.
Площа зірок опинилася в центрі не лише урочистих подій, а й складної розмови про пам’ять, репутацію та відповідальність. І це ще раз доводить, що меморіальний простір у місті — не статичний об’єкт, а жива частина суспільного діалогу, який постійно переосмислюється разом із країною.