Київ уміє говорити з містянами мовою великих монументів і тихих деталей, які відкриваються уважному погляду. Саме до таких деталей належить мистецький проєкт «Шукай!» — серія бронзових мініскульптур, що розповідають історію столиці через символи, локації та людські сенси. Це не класичні пам’ятники з постаментами, а камерні знаки пам’яті, вписані у щоденний міський маршрут, які формують інший тип взаємодії з минулим — особистий, уважний і дослідницький. Авторка проєкту, гід та «менеджерка Києва» Юлія Бевзенко, створила цю ініціативу як спосіб дати можливість мешканцям і гостям пізнавати історію міста самостійно, без обов’язкової присутності гіда, але з повагою до контексту і фактів. Кожна мініскульптура має QR-код, який відкриває розширену історію, поєднуючи фізичний простір і цифрову пам’ять.
П’ятдесят перша скульптура проєкту, найменша за розміром, але надзвичайно насичена за змістом, з’явилася на Подолі й отримала назву «Сила слова». Це образ сточеного олівця, простого й водночас універсального інструмента культури, яким у різні епохи творили поети й письменники, журналісти й сценаристи, видавці та редактори. Сточений олівець тут не знак вичерпаності, а навпаки — процесу, у якому народжується сенс. Щоб слово стало вагомим, інструмент має працювати, стиратися, залишати слід. Ця ідея напрочуд точно вписується в український досвід, де слово не раз було формою спротиву, способом збереження ідентичності та інструментом культурної боротьби.
Юлія Бевзенко, пояснюючи задум, наголошує на відповідальності за слово і його здатності змінювати реальність. В українському контексті фрази, рядки пісень чи мовні формули неодноразово ставали маркерами зламу епох і зміни парадигм. Від коректного називання міста у світі до рядків, які десятиліттями формують емоційний зв’язок із Києвом, слово тут постає як жива сила, що працює в часі. Саме тому скульптура закликає не берегти метафоричні олівці, а використовувати їх, писати, фіксувати, проговорювати.
Місце для цієї мініскульптури обрано не випадково. Вона розташована на фасаді видавництва «Смолоскип» на вулиці Межигірській, 21 — локації, яка сама по собі є важливим меморіальним простором української культури. Засноване 1967 року в еміграції у США Осипом Зінкевичем, видавництво стало голосом свободи слова й незалежної думки, зберегло й повернуло українському читачеві тексти репресованих авторів, сформувало цілі покоління інтелектуальної спільноти. У ХХ–ХХІ століттях «Смолоскип» перетворився на осередок літературного життя, де відбуваються дебюти, конкурси, дискусії, де зустрічаються молоді й уже визнані автори. Поділ у цьому сенсі постає не лише історичним районом, а живою культурною тканиною міста.
Важливою частиною історії скульптури є меценатська підтримка. Марія Придьма та школа творчого і професійного письма Litosvita стали партнерами проєкту, підкресливши зв’язок між символом і реальними людьми, які щодня працюють зі словом. У їхньому баченні сточений олівець — це знак розкритого таланту, тривалої праці й відповідальності, а також внесок у майбутню пам’ять міста. Київ, який переживає війну і трансформації, запам’ятовує не лише події, а й тексти, що фіксують цей час.
Скульптор Юрій Білявський втілив ідею у мінімалістичній формі, де масштаб не применшує значення. Навпаки, мініатюрність змушує зупинитися, придивитися, вступити в діалог із об’єктом. У цьому полягає особливість проєкту «Шукай!» як міського феномена: він змінює спосіб сприйняття пам’ятників, переводячи їх із площини урочистого споглядання в площину особистого відкриття. Такі об’єкти формують уважне місто, де історія не нав’язується, а знаходиться.
«Сила слова» стає не лише мистецьким жестом, а й сучасним меморіалом української культури, у якому поєднані минуле, теперішнє й майбутнє. Вона нагадує, що пам’ять може бути тихою, камерною і водночас надзвичайно стійкою, а місто зберігає себе не лише в камені, а й у сенсах, які ми залишаємо словами.
